— Де там! До Умані нам іще добу їхати поїздом! — вигукнув я і в думці відзначив, що оповідання Головацького і слова Ліки частково збігаються.
Маленький тапер у довгому засмальцьованому піджаку з фалдами до колін, схожий на цвіркуна, який став на задні лапи, догідливо присунув Рогаль-Піонтковській кругленький обертовий стільчик. Мадам підібрала спідниці і сіла. Стільчик зразу ж перекосився під вагою її важкого тіла. Звівши над клавіатурою пухлі пальці з блискучими перснями, хазяйка задумалася.
— Ви чарльстоните? — пошепки спитала мене Анжеліка.
— Що?
Гучні звуки нового танцю прогриміли в залі: мадам без жалю заходилася розбивати свій рояль.
— Ходімте, це чарльстон! — сказала Ліка.
— Та я не вмію!
— Дурниця! Дуже легкий танець. Дивіться на мої ноги — і швидко навчитесь! — Ліка витягла мене на середину залу і зразу поклала свою долоньку мені на плече.
Навколо нас уже танцювали, відкидаючи тулуби, якісь пари. Барвисті убрання дівчат, мелькаючи мимо, рябіли в очах.
Я уважно дивився вниз, де дригала довгими загорілими ногами моя сусідка. Здавалось, ноги Анжеліці набридли і вона хоче відкинути їх набік. Її ноги ходили, як на шарнірах: викине ногу, помахає нею і знову наступає на мене.
«Не танець, а хвороба святого Вітта!» — подумав я, вивертаючи ноги в колінах так, що кістки захрустіли. «Ех, була не була!» — вирішив я і, згадавши курсантські вечори, з силою підхопив Анжеліку і закружляв з нею, підстрибуючи, як у «Китайській польці». Вона дивилась на мене здивовано нерухомими і трохи злими очима. Але коли я хотів зробити крутий поворот, права нога моя наступила з ходу на щось м’яке і слизьке. Я похитнувся назад і з усього розмаху ударив ліктем у спину Рогаль-Піонтковську.
Мелодія чарльстону на мить обірвалась. У тиші, що залягла, я почув не дуже голосне, що так і опекло мене, коротке слово:
— Хам!
Відлітаючи якомога швидше від рояля, я побачив перекошене злістю нарум’янене лице хазяйки танцкласу. Поза всяким сумнівом, це вона пальнула в мене образливим словом. Але злість на її обличчі гостювала недовго: Рогаль— Піонтковська вмить заусміхалась і, бажаючи надолужити згаяний час, забарабанила по клавішах ще дужче і швидше. Можливо, Анжеліка не чула цієї образи, кинутої на мою адресу, а може, просто вдала, що не чує, — але я рішуче рвонув свою даму праворуч, до струменя свіжого повітря, що бив з дверей, і вивів її з залу.
— Який ви, справді, телепень! — сказала Ліка чи то жартома, чи то презирливо. — Грають одно, а ви, зовсім ігноруючи мелодію, танцюєте якусь «ойру». Та у вас зовсім нема слуху! Вам, добродію, Михайло Михайлович Топтигін на вухо наступив. Ви абсолютно не відчуваєте ритму.
— Щодо Топтигіна не знаю, а що в такій духоті можуть штовхатися тільки божевільні — це факт!
— Вони вміють чарльстонити, а ви ні. Так чого ж злитися? — сказала Ліка примирливо.
— А хіба не краще в отакий вечір до моря піти, на човні покататися?
І тільки сказав це, як мій погляд спинився на огризку яблука, роздавленому на підлозі. Так ось, виявляється, із-за чого заробив я «хама»! «Ну гаразд, мадам! Подивимося ще, хто «хам». По полтинику з танцюриста загрібати можеш, стара карго, а порядку додержувати не хочеш!»
— А ви на човні любите кататися? — спитала Ліка, обмахуючись надушеною хусточкою.
— А хто ж не любить? — сказав я, не підозрюючи пастки.
— Тоді знаєте що? Втечемо звідси до моря! — І знову Анжеліка схопила мене за руку.
І п’яти кроків ми не пройшли з нею по вулиці Генуезькій, як зустріли Зюзю.
— Куди ж ви, Ліко? — невдоволено сказав франт, розставляючи руки.
— До моря з молодим чоловіком ідемо! — капризним голосом кинула вона. — До речі, ви не знайомі?
— Тритузний! — буркнув франт і, не дивлячись, ткнув мені свою лапу.
Я потиснув її без усякої приємності і назвав себе.
— Пардон, дорогесенька! Мене Іван Федорович затримав. Змініть гнів на ласку і вертайтесь. Сьогодні танго «В лахмітті серце». Розучувати будемо. І з словами…
Тепер уже я не стерпів. Розряджений піжон абсолютно не хотів зважати на мене.
— Давайте, Анжеліко, швидше, а то пізніше комарі нас на морі заїдять! — сказав я басом, і вона пішла зі мною.
В домі інженера
Обабіч дощаного місточка бовтались на причалі човни. Ліка нагнулась і клацнула ключем, відмикаючи замок на ланцюгу.
— Стрибайте! — скомандувала вона, підтягаючи човен до причалу.