— Горілочки під осетрину, га, молодий чоловіче? — запропонував інженер, беручи пузатенький графинчик з притертою пробкою.
— Дякую! Горілки не п’ю, — сказав я глухо і, відчуваючи недобре, поклав на скатертину виделку.
— Хвалю! — сказав Андрихевич. — Горілку з молодих літ пити шкідливо, бо вона — отрута! — І зразу ж, ворушачи волохатими бровами, налив собі повну чарку цієї «отрути» і проковтнув її одним махом.
Передихнувши, інженер помітив мої вагання і порадив:
— Раків, молодий чоловіче, беруть руками. Киньте ніж і виделку і працюйте сміливо, не церемонячись.
Ех, що буде, те й буде! Я простяг руку і взяв з блюда найбільшого рака, але не встиг покласти його собі на тарілку, як, не знати звідки, з’явилася служниця Даша в кружевній наколочці і змінила мою тарілку на чисту. «Цікаво, вона до профспілки Нархарч належить чи вони експлуатують її таємно, без трудового договору?»-подумав я.
І ось величезний рак лежить передо мною, але як його треба їсти в «пристойному товаристві», я не знаю. Інша справа була ласувати раками на лузі біля свічкового заводу! Вихопиш, бувало, такого рака двома прутиками з киплячого казанка і давай його ламати тут яче, біля вогнища, кидаючи у вогонь рештки.
Андрихевич їв з якоюсь урочистістю, наче він справді священнодіяв, як сказала Анжеліка. Зразу було видно, що їжа посідала далеко не останнє місце в житті цього пана.
— Раки — моя слабість! — сказав Андрихевич, розгризаючи клішню. — А в поєднанні з справжнім бархатним пивом вони дають чудову смакову гаму. — І налив мені в бокал чорного, як дьоготь, пива. — На яку ж тему ви сперечаєтесь з молодим чоловіком, дочко? — спитав він.
— Василь збирається світ перебудувати, а я його відговорюю.
— Та що-бо ти кажеш! Це цікаво. Хто був нічим, той стане всім? Із грязі та в князі? Чи так треба розуміти? — І Андрихевич, примружившись, глянув на мене.
— Так! — сказав я, відсуваючи набік шийку рака і силкуючись бути спокійним. — Ну, а вам хотілося б, щоб усе було, як раніш: сотня капіталістів наживається на праці мільйонів… так, чи що?
— У того, хто став усім, здібностей не вистачить і знань кіт наплакав.
— Даремно ви непокоїтесь! Навчимося. Будемо боротися і вчитися.
— Але здібності людині від бога даються. Вони вроджені і переходять із покоління в покоління! — уже сердився інженер.
— А ви думаєте, у робітничого класу нема здібностей.
Ліка засміялась і сказала:
— Я говорила тобі, татусю, — суперечник відчайдушний. Почуття протиріччя розвинуте у нашого гостя надзвичайно сильно.
— Стривай, дочко! Це навіть цікаво, Отже, ви, добродію, запитали мене: чи є здібності у робітничого класу? Поза всяким сумнівом! Не будь у російських майстрових здібностей, я б обрав собі іншу професію. Бо який смисл працювати інженером, коли нема здібних виконавців твоїх задумів! Але розумієте, в чому річ: для того, щоб у робітничому класі розвивались оригінальні, самобутні таланти, йому потрібна технічна інтелігенція! А де ви її візьмете?
— Як де? А сам робітничий клас? Клас, який революцію зробив?
— Киньте, юначе, ці казочки! — сказав Андрихевич з помітним роздратуванням, — Найлегша справа — зруйнувати одним махом усе те, що до вас створювали покоління. А от спробуйте, лишень, усе це з руїн підняти, збудувати заново. Де ви візьмете освічених людей, які зможуть практично здійснити ці фантастичні плани перебудови Таганрозького повіту і цілого світу? Та ще коли всі країни проти вас!
— Будуємо і будуватимемо самі! Не злякаємося! З таким керівником, як наша партія, робітничому класу ніякі труднощі не страшні, — сказав я захоплюючись і запально глянув на Андрихевича.
— Самі! «Раз-два — взяли! Эх, зеленая, сама пойдет!» Отак?
— Нічого, нічого, і без «Дубинушки» як-небудь справимося, — відчуваючи велику правду на своєму боці, відповів я інженеру, — Минуть роки, і будуть у нас тисячі своїх, радянських спеціалістів. Вони будуть працювати не ради особистої користі, а задля загального блага, для того, щоб разом з усіма трудящими збудувати комунізм. І погано тоді буде тим, хто сьогодні іде не з нами.
— На кого ви натякаєте, молодий чоловіче? — спитав Андрихевич і зло подивився на мене.
— А чого мені натякати? Ви хіба не знаєте самі, що людина, яка йде проти всього народу, проти його волі, рано чи пізно буде виведена на чисту воду, викрита і викинута за борт? Ви що гадаєте: робітничий клас терпітиме, щоб з нього знущались, не вірили в його сили, а тим часом їли його хліб? Нам дармоїдів не треба. Нам потрібні друзі. Ви оце зараз посміюєтесь з того, що ми робимо. А як ви, цікаво, поводилися, коли англійці втекли за кордон? Гадали, певно, все розвалиться? А зараз подивіться — без цих англійських буржуїв завод наш більше випускає жаток, аніж до війни. Хіба це не так? Так! А скільки таких заводів у нашій країні! І скільки буде ще збудовано згодом!