Попихкуючи цигаркою, Науменко сказав мені:
— А хтозна, може, бички з хвилеріза ловив, а може, сам з тими англійцями віску їхню пив. Як сир у маслі купався, і байдуже йому було, що ці бандюги тут колобродять…
— Дядю Васю, а раніш підогрівали машинки теж отак? Плитками? — спитав я, погладжуючи свою остигаючу модель. — Незручність велика!
Науменко глянув на мене, не розуміючи:
— Он як! Чому незручність?
— Ну як же! Взяв розгін, поставив кілька опок — і плита вже охолонула. Біжи через весь цех до того коминка…
— Ач, панич який! Бігати, значить, тобі ліньки? А може, конку тобі до коминків провести? Вся робота в ливарні на тому і побудована, щоб не сидіти, а бігати. А коли хочеш спокою — конторником наймись.
Слова Науменка образили мене дуже, але сперечатися з ним не хотілося. Щоб, не затримувати формування, я схопив кліщі і побіг «на Сахалін» — до коминків.
Мчав цехом і думав: «А все-таки, дядю Васю, неправий ти! Хіба це діло — такі кінці бігати? Де раціоналізація? Скласти всі відстані до коминків і назад — півдороги до Маріуполя буде!»
Не встигли ми набити сто першу опоку, до машини підійшов майстер Федорко і спитав:
— Шабашити скоро збираєшся, Науменко?
— А що таке, Олексію Григоровичу?
— Перестановочку зробимо.
Дядя Вася і формувати кинув. Не приховуючи невдоволення, він сказав протягом:
— Яку?
— Ролики тобі ставлю.
— Ролики? Та змилуйтесь, Олексію Григоровичу! Лишіть нам «ковбаски». Тільки пристосувались, а ви вже знімаєте!
— Треба, Науменко! — суворо сказав Федорко. — «Ковбасками» вашими уже весь склад півфабрикатів забитий. А роликів там кіт наплакав. Я поставив було отих башибузуків, а вони, бачив сам, наробили браку стільки, що і на двох платформах не вивезеш. Ще день такого художества — і слюсарно-складальний у простої. Хіба можна рискувати?
— Та я розумію, що рискувати не можна, — сказав дядя Вася, — але…
— Не алекай, Васильку! — гукнув із-за машинок Гладишев. — Облік чудовий! Для твоїх «ковбасок» піввагранки чавуну перетягти треба, а ролики хоп-хоп — і залив умить!
Запасні плити з ремонтно-інструментального притягли чорнороби. Притягли і кинули просто в сухий пісок, на місце, що звільнилося від порожніх опок, які майже всі вже пішли у нас в діло. Пробігаючи на плац, щоб ставити нижні половинки форми, я ні-ні та й поглядав на нову модель. Вона здавалася дуже простенькою. Над гладенькою бабітовою плитою було припаяно шість таких самих роликів, як і ті, що ведуть чотири крила жатки по залізному маслянистому схилу від падіння до підйому. Над кожним з роликів, які стирчали над модельною плитою, був хвостик для стержня. А верх був іще простіший: шість маленьких наперсточків — гнізд для шишок і наче прожилки на кленовому листку — канавки, які розповзалися на всі боки, для заливки кожного ролика.
«Цікаво все ж таки, чому брак може бути в такій простій деталі?» — подумав я, формуючи.
Пора вже було шабашити. Турунда з Гладишевим заформували всі свої опоки і почали заливати. Далі в цій духоті формувати було важко. Від залитих по сусідству опок обдавало жаром. Під вагранками знову задзвонили в ринду. Починалась чергова видача чавуну.
— Кидай формувати! — наказав Науменко. — Ходімо туди, до вагранки.
Ми заливали під часті удари ринди. Від одного випуску чавуну до другого часу лишалось якраз стільки, щоб дотягти наповнений розплавленим металом важкий ківш до машинок і залити одну по одній усі вісім форм.
Як приємно було побачити нарешті, що чавун дійшов до самого верху форми і кругла воронка ливника, в яку заливали ми розплавлений метал, виповнилась і почервоніла! Радісно було відчувати, що всі наші форми примочені в міру і заливаються вдало, метал не стріляє по боках сильними жалячими бризками. Він тільки глухо бурчить і клекоче всередині, заповнюючи порожнини у формах і перетворюючись з рідкого на густий і твердий у холодному піщаному полоні.
Тільки-но встигли ми вилити в сухий пісок біля мартена бурий, наче перепалений цукор, остигаючий шлак, як біля вагранки знову дзвеніла ринда, запрошуючи ливарників брати чавун. І ми йшли туди, де під шумливими вагранками, в капелюхах, насунутих на лоб, у темних окулярах, з залізними піками наперевіс, походжали горнові.
Ми мчали туди бігом. Дядя Вася тюпав вистрибом, зовсім по-молодечому, забувши про свої літа.
Мені подобалася ця рискована робота, швидкий біг наввипередки з іншими ливарниками по сипучому піску майстерні і обережне повернення з важким ковшем назад.
Було чадно. Дерло в горлі від запаху сірки. Яскраві спалахи іскор, що розліталися, робили майже непомітним світло непогашених лампочок у віддалених кутках цеху.