— Обійдем отой-о горб, — сказав Вовчик, — і побачим, шо треба, та?
— Знайшов, кого питать, — відповів Мудак. — Я тобі шо, ці болота грьобані на грьобології вивчав?
Вони простували до низенької корчми при Восьмимильному мосту. Там мусили зустрітися з навідником. Вони йшли далі крізь вогке повітря.
— То шо, як про мене… — протягнув Мудак.
— Нє, про тебе не цікаво, — сказав Вовчик.
— Як про мене, — не вгавав Мудак, — то Логан Г., то він, бля, губу розкатав, ага?
— Логан Г. — він від початку такий був, Мудаче. Якщо губу не розкатати, то й Боуганом тобі не правити, січеш? Такі тримають ніс за вітром.
Мудак розгублено похитав головою у лижній шапочці.
— Але шо той пердун старий, Ґант, йому зробе? У кого ж на Логана вуду знайдеться, ну? Він, Цибатий наш, добре захищений.
— А з нами навіть не рахуються, Мудаче. Ми ж, тіпа, просто на побігеньках. Поки що.
Вони вийшли до річки Боуган. Чорна смолиста вода, що живилася просто з боліт, жебоніла свої банальності. Мудак дослухáвся і нервувався, водив кінчиком язика по нервових потрісканих губах. Нарешті зважився висловити, що його хвилює:
— А в тебе з тою тьолкою Дженні, тіпа, все серйозно, Вовче?
— Нерозлучники, Мудаче.
— Тож от я й помітив, шо вечорами тебе менше видно.
— Скучив?
— Нє, ну вона ципа шо нада і все таке, ага. Я ж тебе не виню, малий.
— Я б їй радо дитинку зробив.
— Шо, да? Китайоза і рудий? Ото мале виглядало б, шо капєц.
— Писок стули, Мудаче.
Вони простували вперед, до скелястих обріїв. І плинула річка, і височів у сірій імлі гірський масив, і шкрябав шкарбани хлопаків розхитаний вітром вереск, і до Восьмимильного моста вони нарешті добрели.
— Бульбожерська база, — сказав Вовчик Станнерс.
Під високими кам’яними арками мосту товклися п’яні і цмулили темне вино з міхів. Нещасні душі у лижних шапочках, протертих на сідницях штанях, у стародавніх светрах. Хлопці, проходячи, зміряли їх несхвальним поглядом.
— Страшно дивитися, як люди можуть опуститися, — сказав Мудак.
— Самоповаги в них нема, от у чому проблємка, — сказав Вовчик.
Вони зійшли короткими кам’яними сходами до старого Восьмимильного шинку. Шинок стояв низько, над самісінькою водою, й берег закривав його від вітровію. Освітлював його тільки торф, що тлів у каміні, і хлопці, зайшовши, примружилися у присмерк.
Двері зарипіли зачиняючись і хряпнули за ними. У вогкій духоті шинку від їхніх мокрих пальт почали здійматися віхтики пари, як привиди червів.
Очі поволі звикали до тьмяного освітлення. Потрібну людину видивилися у дальньому кутку. Як і домовлено, той читав «Месника» і махнув хлопцям, коли ті зайшли. Це був нервовий Старигань із такими плечима, що тільки пляшки молока тягати. Перед ним стояв кухоль з бренді. По темних кутках ошивалися старі болотяні п’яниці у плоских кепках, але очей не підводили. Вовчик і Мудак перетнули кімнату й посідали на високі табуретки по обидва боки від старого. Вовчик замовив два кухлі бурштинового по пів пінти у дебелорукої кобилки з Великої Пустки за шинквасом. Вона подала кухлі повільно, пускаючи бісики розкосими очима, — дівчина, звичайно, плекала мрії про те, як її колись заберуть до міста. Хлопці підкреслено не зважали. Нарешті Вовчик прошепотів навідникові краєчком вуст:
— Я так розумію, що чоловік із газети тобі дещо передав.
— Містер Ґлісон передав.
— То ти знаєш, чого ми тут? — спитав Мудак.
— Через наводку, яка вам треба.
— І ти для нас маєш, що треба, голубе?
— Ага, мужик, шо його ви шукаєте, засвітився.
— Засвітився коли і де?
— А як я й скажу, то вам шо? Ви шо, Пустку Велику знаєте, вумні?
— Я питаю, коли і де?
— Він тіки на нічні прогулянки ходе.
— Де ходить, голубчику?
— Ходе собі й ходе, багато ходе.
Мудак зірвався.
— І якого ж хріна ця хрінь про прогулянки, хрінопикий?
— Пусткою ходе.
— От чого-чого, а Пустки-Хуюстки, — протягнув Вовчик, — тут скіки хоч.
— А окопався він де, голубчику?
— Цього не знають.
Хлопці аж попіднімали руки. Очима порадилися між собою. У них уже була спокуса пустити кров, ось тільки не хотілося потім про це доповідати Логанові Гартнетту. І бульбожер це прекрасно знав. Бульбожери — вони хитрі, як черви в нужнику.
Мудак підтиснув під себе руки, прикусив нижню губу. Вовчик, що був у їхній парі за дипломата, змінив підхід.