— Слабкий, слабкий я чоловік, — зітхнув Дом.
Хвойда випнула губки і далі лишала в нього на шкірі сліди, рахуючи собі під ніс:
— Сімсят шісь… сімсят сім… сімсят вісім…
Поміж тихими стогонами й ковтками з соски Здоровань Дом чудувався химерно-точному дзижчанню нічної пташки: мабуть, занесло її сюди штормом з-над океану, саме стоїть пора бур. Він загарчав від щастя та сорому: повільні зміни пір року й нові початки завжди його тішили.
— Сімсят девіть… вісімсят… вісімсят дин…
Ну в неї і зап’ясток! Піддаючись — знову і знову! — власній слабкості, він — о, шмаркатий Дом, о, зіпсутий Дом! — насолоджувався…
— Вісімсят штири… вісімсят п’я…
…болем, який хвойда видобувала з його гріховних кісток, але почав задумуватися і про вечерю — чи не поласувати б камбалою? — і про те, що дзижчання дивної пташки чимось нагадує звуки старої лейки горбаня Ґраймза, правда ж? — а також про колонку від редактора…
— Двяносто… двяносто-дин…
…для наступного випуску «Месника». У Стилягах назріває боротьба за спадкоємність, тут питань нема. Це — непростий момент для міста.
Молокосос Станнерс.
Тугодум Берк.
Косоока Цзинь.
Всі інтригують. Всі маневрують. Логан Гартнетт переміг К’юзака, але продемонстрував слабкість, бо мусив шукати підтримки поза Стилягами. Відкриті прояви слабкощів у Боугані нерідко звістують смерть. Але Дом вирішив, що у слові від редактора проситиме потерпіти, лишити Цибатого у спокої й утримати…
— Двяносто шісь, двяносто сім…
…статус кво. Врешті, кажіть про Цибатого, що хочете, але стилю в нього не відняти.
— Двяносто двять…
Це факт: камера його любить. Високий чоловік, худий, вдягнений зі смаком. Дивно, але його бракуватиме. Дом підготувався до останнього удару гребенем, який хвойда завжди завдавала особливо ядучо, — і справді, вона високо занесла руку, й удар насолоди приземлився з великою люттю.
— Рівно соточка, пане Ґлісоне!
Він, Дом, гучно застогнав — знову соромно! — і стогін товстуна покотився за вікно й тихо полинув униз, де його злизав вітровій, пожбурив над димопільські дахи, поніс над чорними боуганськими водами, він слабшав і тихшав у повітрі, аж доки на пристані по бік Манівців його не заглушили звуки м’ясних возів, що клацали підбитими залізом колесами по бруківці.
Дивилися вони, Старигань Менніон і Ґант Бродрік, як вози котяться від критого ринку до бійні — нічна зміна у розпалі, — прихилившись до брудної цегляної стінки старого складу, і сердито щось бурчали в тому галасі.
— Щось ти під цей вітер невеселий, Ґ. Ти ж не проти, що я так, тіпа, прямо?
— Такий я вродився, Бенні.
— Та ну тебе, мучень сраний.
Ґант скис, знизав плечима.
— Це все через місто, знаєш?
Ось що думав Старигань: його непокоїло, як Ґантів погляд заворожено завмирає на чорних хвилях річки. Недобре це. Старигань цідив намистини порожніх балачок із вельветового міха.
— Не місто — причина всіх твоїх проблем, Ґанте. Чуєш, що я діло кажу? І не місто їх вирішить. Ти забагато ваги покладаєш на…
— На мрії, хочеш сказати?
— Всі ми мріємо, щоб молодість вернулася, Ґанте! Щоб витанцьовувать у блідому місячному світлі, лапать свіжі попки! І від того, що цьому не бувать, стає тільки солодше! Тільки, хлопче, ти у старовині не втони. Час іти далі! Я тобі от шо скажу, Ґанте: ти з тою дівкою три, курва, тижні гуляв! А тоді вештався Плаєм, і хоч тобі кіл на голові теши — вогонь в очах, у черепі безум…
— Вона просто не хотіла мене слухати, Стариганю.
— А ти, Ґанте, чого чекав?
— Але й це — не найгірше.
— Ну?
— А найгірше… найгірше те, що я навіть її не схотів.
— Бо, курча, 25 років минуло, мавпа ти, свинойоб! Багато води спливло, Ґанте. Життя спливло. Дівчата в Боугані недовго залишаються дівчатами. А потім, знаєш-но, нам доводиться… домовлятися з собою, чи шо. Бо як інакше жити з тим, що ми зробили, з нашим вибором? Так уже в нашім Боугані сранім… ну, слухай… непросте це місто… це місце… ну, гаразд, усе я знаю. А все одно от мелю…
У ту мить Ґант хитро підморгнув Стариганеві.
— Думаєш, я з власної волі повернувся?
Тиша затягнулася, доки Старигань зважував відповідь.
— Що ти мені кажеш, Ґ.?
— Думаєш, мене просто так би сюди пустили?
Від розуміння у Стариганя холодок побіг шкірою.