— Про те, що ти спиш з різними чоловіками?
— Ага.
Трохи поміркувавши, він сказав:
— Тепер я знаю про світ дещо таке, чого не знав замолоду.
— Що саме?
— Світ неправильний. У дитинстві ти собі думаєш, що все влаштовано так і так. Думаєш, є певні правила. Ну, про те, як воно має бути. Ти стараєшся жити за ними. Але світу начхати на правила і на те, у що ти віриш. Світ не є правильний, Вівіан. І ніколи таким не буде. І ті наші правила нічого не варті. Деколи світ просто стається з тобою, от що я думаю. А люди просто мусять собі якось в ньому жити, наскільки їм це вдається.
— По-моєму, я ніколи не вірила в те, що світ правильний, — сказала я. — Тобто ні, вірила. Але помилялася.
Ми йшли далі. Унизу темна й холодна Іст-Рівер котила свої води до моря, забираючи бруд з цілого міста.
— Можна тебе щось запитати, Вівіан? — озвався Френк за якийсь час.
— Звісно.
— Ти від цього щаслива?
— Від того, що сплю з чоловіками?
— Так.
Я всерйоз задумалась над його питанням. У ньому не прозвучало докору. Гадаю, він щиро намагався мене зрозуміти.
А я, по суті, ніколи про таке не міркувала. Мені не хотілось відповідати абищо.
— Я від цього задоволена, Френку, — врешті відповіла я. — Воно виглядає десь так: усередині мене є темрява, якої ніхто не бачить. Вона завжди там, глибоко й далеко. І коли я сплю з різними чоловіками, я її задовольняю, ту темряву.
— Ага, — сказав Френк. — По-моєму, я розумію, про що ти.
Я ніколи не говорила про себе так відкрито. Ніколи не пробувала описати свій досвід словами. Та все одно я відчувала, що слова тут безсилі. Як пояснити, що, кажучи «темрява», я мала на увазі не «гріх» чи «зло», а лиш те, що в моїй уяві було таке глибочезне, бездонне місце, куди світло реального світу просто не могло долетіти. Досягнути туди міг тільки секс. Те місце всередині мене було чимось таким, що існувало до появи людини на цій землі. Чимось доісторичним. Місцем поза мовою. Туди не могла досягнути мова. Ані мої творчі потуги. Ані трепет чи радість. До цієї схованої частини можна було дістатися тільки під час сексуального акту. І коли чоловік досягав того найтемнішого, потаємного місця всередині мене, я почувалась так, наче опинилася на самому початку себе.
Найцікавіше, що саме в тому темному місці забуття я почувалась найчистішою і найправдивішою.
— Ну а стосовно щастя… — продовжувала я. — Ти питав мене, чи я від того щаслива. Не думаю. Мене ощасливлює інше. Моя робота. Друзі й родина, яку я створила. Нью-Йорк. Коли я йду отак з тобою через міст. А коли я сплю з чоловіками, Френку, я почуваюсь задоволеною. І з часом я зрозуміла, що потребую такого задоволення, інакше стану нещасною. Я не кажу, що це правильно. Я просто кажу, що так воно склалося в моєму житті й уже ніколи не зміниться. І мене це повністю влаштовує. Світ неправильний, як ти кажеш.
Френк кивнув. Він слухав мене й хотів зрозуміти. Міг зрозуміти.
Після ще однієї довгої паузи Френк сказав:
— Ну, тоді я думаю, що тобі пощастило.
— Чому це? — запитала я.
— Бо мало хто знає, як себе вдовольнити.
Розділ тридцять перший
Я ніколи не любила тих, кого мала б любити, Анджело.
Усе, що для мене влаштовував у житті хтось інший, закінчувалось не так, як було заплановано. Мої батьки скерували мене в певному напрямку — до престижної школи-пансіонату й елітного коледжу, — щоб я ввійшла у спільноту, до якої начебто належала. Та, очевидно, я не належала до неї по-справжньому, бо не маю жодної подружки з тих світів. І чоловіка на численних шкільних танцях теж не зустріла.
Я ніколи не мала відчуття, що моє місце — коло батьків чи в містечку, де я виросла. Я не підтримую контакту із жодною людиною з Клінтона. Мої стосунки з мамою були дуже поверхові, аж до її смерті. А мій батько був усього лиш буркотливим політичним оглядачем на другому кінці обіднього столу.
Але потім я перебралася до Нью-Йорка і познайомилася з тіткою Пеґ, неординарною й легковажною лесбійкою, яка забагато пиячила, витрачала забагато грошей і хотіла кружляти цим світом у такому собі ритмі стриб-скок-тра-ляля, — і я обожнювала її. Вона подарувала мені цілий світ, не менше.
А ще я зустріла Олів, яка не викликала в мене особливої симпатії, але яку я все одно полюбила. Значно сильніше за рідних батьків. Приязною чи ласкавою Олів не була, зате була віддана й добра. Вона стала моєю захисницею. Вона була нашою праведницею. Вона навчила мене моральних принципів, яких я дотримуюсь і нині Потім я познайомилась із Марджорі Ловцкі — дивакуватою дівчиною-підлітком із Пекельної кухні, чиї батьки-мігранти торгували одягом. Вона була геть не з тих людей, з якими я мала би приятелювати. Але вона стала не тільки моєю діловою партнеркою, а й сестрою. Я любила її, Анджело, усім серцем. Пішла б заради неї на все, так само як вона — заради мене.