У старшому віці я зрозуміла одну річ: ти починаєш помалу втрачати людей, Анджело. Не те щоб людей у світі бракувало — о ні. Просто з часом меншає твоїх людей. Тих, кого ти любила. Тих, які любили тих самих людей, що й ти. Тих, що знають усе про твоє життя.
Таких людей помалу починає забирати смерть, і коли вони йдуть, замінити їх кимось іншим страшенно важко.
Після певного віку складно знаходити нових друзів. Світ стає самотнім, порожнім місцем, дарма що в ньому аж кишить новоспеченими молодими душами.
Не певна, чи ти вже встигла це відчути. Але я — так. Одного дня це відчуття прийде і до тебе.
Ось чому я хочу завершити свого листа такими словами: ти нічого мені не винна і я нічого від тебе не сподіваюсь, та все ж ти дорога моєму серцю. І якщо тобі колись здасться, що світ самотній та порожній і що тобі потрібна нова приятелька, згадай, будь ласка, про мене.
Не знаю, скільки ще я проживу, але допоки я буду на цьому світі, люба Анджело, я — твоя.
Дякую, що вислухала мене.
Вівіан Морріс
Подяки
Написати цю книжку мені допомогли десятки жителів та жительок Нью-Йорка (колишніх і теперішніх), які щедро поділилися зі мною своїми історіями.
Уроджениця Брукліну Марґарет Корді — моя геніальна, дорога приятелька, з якою я товаришую ось уже тридцять років, — допомогала мені проводити дослідження, супроводжувала мене під час усіх робочих поїздок, вишуковувала джерела інформації й вичитала цю гору сторінок за неймовірно короткий час. А ще, коли наближалися крайні терміни і я була вся в стресі, вона підтримувала мій ентузіазм щодо цього проекту. Не знаю, Марґарет, як би я могла написати цю книжку без тебе. Пропоную завжди працювати над романами разом, що скажеш?
Я все життя дякуватиму Нормі Аміґо — найчарівнішій і найхаризматичнішій дев’яностолітній жінці, яку я зустрічала — за те, що розповіла мені все про те, як минали її дні й ночі, коли вона працювала артисткою на Мангеттені. Сексуальна розкутість і незалежність Норми (та її нецензурна відповідь на моє питання «Чому вам ніколи не хотілося вийти заміж?») подарували Вівіан повноцінне, вільне життя.
Дякую Пеґґі Вінслов Бом (акторці), покійній Філліс Верстерманн (композиторці й продюсерці), Полетт Гарвуд (танцюристці) та милій Лорі Сандерсон (власниці клубу «Зіґфелд») за детальні розповіді про світ розваг у Нью-Йорку у 1940-х і 1950-х роках.
Девід Фріленд став для мене незамінним провідником, який своїми цікавими розповідями допоміг мені «відкопати» той Таймс-сквер, що навіки канув у лету, і зрозуміти його минуле.
Шерін Мітчелл поділилася зі мною знаннями про весільні сукні й моду і розповіла, як догоджати схвильованим нареченим. Її розповіді лягли в основу історії Вівіан. Дякую Леї Кагілл за уроки крою і шиття. І Джессі Торну — за те, що завжди охоче відповідав на мої нагальні запитання про чоловічий стиль.
Ендрю Ґуставсон розкрив для мене таємниці Бруклінської корабельні. Бернард Вейлен, Рікі Конте і Джо та Люсі Де Карло допомогли мені уявити життя бруклінського патрульного. Завсідники кав’ярні «Д’Аміко» у Керролл Ґарденс запросили мене в барвисту мандрівку крізь час. Дякую Джоані Д’Аміко, Роуз Касамано, Денні Калкатеррі й Полу та Ненсі Джентайл за те, що поділилися зі мною своїми історіями. Після розмов із вами я пошкодувала, що не росла в ті часи у південному Брукліні. Дякую своєму татові, Джону Ґілберту (молодшому лейтенантові флоту у відставці, який служив на авіаносці «Джонстон»), за те, що допоміг мені з’ясувати подробиці, як працює військово-морський флот. Я вдячна своїй мамі, Керол Ґілберт, за те, що навчила мене працювати в поті чола і не піддаватися життєвим труднощам. (Цьогоріч, мамо, це вміння пригодилося мені як ніколи.) Я вдячна Кетрін і Джеймсу Мердокам за їхній редакторський талант. Завдяки вам у цій книжці на п’ять тисяч менше ком.
Якби не театральний відділ імені Біллі Роуза у Нью-Йоркській публічній бібліотеці, я б не могла ознайомитись з особистими матеріалами Кетрін Корнелл, а без Кетрін Корнелл не було б Едни Паркер Вотсон.
Дякую своїй двоюрідній бабці Лоллі за те, що подарувала мені старі книжки Александра Вуллкотта, які наштовхнули мене на ідею цього роману. А насамперед, бабцю, я вдячна вам за те, що ви є для мене взірцем виняткового оптимізму, ентузіазму й сили, які надихають мене ставати ще кращою і відважнішою.
Висловлюю подяку неймовірній команді видавництва «Рівергед» — Джеффу Клоске, Сарі МакҐрот, Джинн Мартін, Гелен Єнтус, Кейт Старк, Лідії Гірт, Шейлін Тавеллі, Елісон Феарбразер і покійній Ліз Гогінедл — за прекрасні, сміливі видання моїх книжок. Дякую Маркусові Долу й Медлін Макінтош за те, що повірили в мене і вклали гроші й час у мою книжку. Дякую всім своїм друзям і колегам із видавництва «Блумзбері» — Александрі Прінґл, Трем-Ен Доан, Кетлін Фаррар і Рос Елліс — за те, що так добре даєте всьому раду по той бік Атлантики.