Як і Роланд-танцюрист, Бенджамін був надто талановитий, щоб працювати в дешевому балагані типу «Лілеї». Але він не платив тітці ні копійки за кімнату й харчі, робота була не бий лежачого, тож так він там і лишився.
Коли я поселилася в «Лілеї», там жила ще одна людина, але розповідь про неї я приберегла наостанок, бо вона була для мене найважливіша.
Тією людиною була Селія — артистка, моя богиня.
Олів казала, що Селія замешкала в театрі лиш на деякий час, поки «не вирішить свої питання». А опинилася вона без даху над головою, бо недавно її вигнали з «Репетиційного клубу» — хорошого й недорогого готелю для жінок на Західній п’ятдесят третій вулиці, де в ту пору мешкало чимало бродвейських танцівниць та акторок. Однак Селія втратила місце у «Репетиційному клубі», бо її застали в номері з чоловіком. Тому як тимчасовий варіант тітка Пеґ запропонувала Селії кімнату в «Лілеї».
Мені здавалося, що Олів не схвалювала цього вчинку, але, з іншого боку, Олів не схвалювала майже всього, що тітка Пеґ пропонувала людям задарма. Хай там як, а то не була якась королівська пропозиція. Кімнатка Селії у кінці коридору була у стократ скромніша за мій розкішний притулок в апартаментах дядька Біллі, де не ступала його нога. Пристановище Селії радше було схоже на комірчину з канапою і квадратиком підлоги, куди можна було кинути свій одяг.
У кімнаті було вікно, але виходило воно на задушливий, смердючий провулок. Селія не мала килима, умивальника, дзеркала й шафи, уже не кажучи про велике, прекрасне ліжко, як-от те, на якому спала я.
Саме в цьому, мабуть, причина, чому Селія перебралася до мене, коли я другу ніч спала в «Лілеї». Навіть не питаючи. Ми й словом про це не обмовилися — так просто сталося, і то у найменш сподіваний час. У котрусь із темних годин між північчю і світанком на день другий мого перебування в Нью-Йорку Селія ввалилася у мою спальню, збудила мене, штурхнувши у плече, і захмеліло пробурмотіла одне слово:
— Сунься.
Тож я посунулась. Перекотилася на другий бік ліжка, а вона впала на мій матрац, відібрала мою подушку, закутала свою прекрасну фігуру в моє простирадло, не залишивши мені нічого, і тут же заснула як убита.
Ото весело!
Так весело, що сон від мене втік. Я не наважувалась поворухнутися. По-перше, у мене відібрали подушку, по-друге, притиснули мене до стіни, а лежати так було незручно. Але була й серйозніша проблема: що казали правила поведінки, коли п’яна артистка завалювалася в одязі на твоє ліжко?
Неясно. Тож я так і лежала, непорушно й мовчки, слухала її важке дихання, вдихала запах цигарок і парфумів на її волоссі й міркувала про те, як ми дамо раду в незручній ситуації, яка неодмінно настане вранці.
Селія прокинулася десь о сьомій, коли спати в яскравому сонячному світлі, що падало в кімнату, стало неможливо.
Вона смачно позіхнула й потягнулася всім тілом, зайнявши мало не все ліжко. На ній досі був вечірній макіяж і виклична сукенка. Виглядала Селія приголомшливо. Наче янгол, який упав на Землю просто через дірку в підлозі якогось небесного нічного клубу.
— Привіт, Віві, — сказала вона, закліпавши очима від сонця. — Дякую, що пустила мене у своє ліжко. Моя канапа — то просто мука. Я більше на ній не витримаю.
До того моменту я сумнівалася, що Селія знає, як мене звати, та коли почула від неї оте пестливе «Віві», мене охопила радість.
— Усе гаразд, — відповіла я. — Можеш спати тут, коли захочеш.
— Ти серйозно? — перепитала вона. — Шикарно! То я сьогодні перенесу сюди свої речі.
Гм, ну що ж. Схоже, у мене з’явилася сусідка по кімнаті (Та я й не була проти. Навпаки, було дуже приємно, що вона вибрала саме мене.) Мені хотілося, щоб ця дивна, химерна мить тривала якнайдовше, тож я наважилась продовжити розмову.
— А куди ти ходила вчора ввечері? — спитала я.
Селія, схоже, здивувалася, що мене це цікавить.
— В «Ель-Морокко», — відповіла вона. — Бачила там Джона Рокфеллера.
— Що, справді?
— Він ніякий. Хотів потанцювати зі мною, але я прийшла з іншими.
— А з ким?
— Та ні з ким особливим. Так, кілька хлопців, які не поведуть мене до себе додому знайомитися з їхніми мамусями.
— А що то за одні?
Селія вмостилася на ліжку, запалила цигарку й розповіла мені все від початку до кінця. Вона пішла гуляти з якимись євреями, які вдавали із себе ґанґстерів, але потім їхня компанія наткнулася на справжніх єврейських ґанґстерів, тож ті самозванці дали драпака, а вона лишилася з одним хлопакою, який повіз її у Бруклін, а потім заплатив за лімузин, що відвіз її додому. Мене заворожувала кожна деталь.