— Ґледіс повідомила мене, що ти хочеш, аби твою цноту… — він підбирав якесь делікатне слово, — …забрали?
— Це правда, Гаролде, — відповіла я. — Я хочу, щоб її ліквідували.
(Я досі вважаю, що то був перший у моєму житті навмисний жарт — і я не могла натішитися, що промовила це з таким незворушним виглядом. Ліквідували! Геніально.) Він кивнув. Хороший лікар із поганим почуттям гумору.
— Чому б тобі не роздягнутися? — сказав він. — Я теж роздягнуся, і приступимо до справи.
Я завагалася, знімати із себе все-все чи ні. На прийомі в лікаря я залишалася у «спідньому» — цим словом мама називала мою білизну. (Але чому в ту хвилину я думала про маму?) Та знову ж таки: з лікарем я переважно не збиралася займатися сексом. Тож я нерозважливо вирішила, що скину із себе геть усе. Не хотілося справити враження якоїсь телички. Я лягла гола-голісінька горілиць на те бридке шовкове покривало. Руки вздовж тіла, ноги мов ті колоди. Словом, істинна спокусниця.
Лікар Келлоґґ роздягнувся до трусів і майки. Якось несправедливо вийшло. Чому він міг бути напіводягнутим, а я мала бути гола?
— Посунься, будь ласка, на кілька сантиметрів, щоб я теж помістився, — попросив він. — Ось так. Добре. Ну що, подивимось на тебе.
Він ліг поруч, підперши голову рукою, і почав мене розглядати. Той момент був не таким нестерпним, як тобі може видатися. Я була самозакохана молода жінка і глибоко в душі вірила в те, що так воно й має бути: мене мають розглядати. Що ж до зовнішності, то найбільше мене хвилювали мої груди — чи то пак те, що їх майже не було. Але лікар Келлоґґ, схоже, цим не переймався, хоч і звик до цілковито іншого типу фігур. Він узагалі виглядав щасливим від усього, що йому тут пропонували.
— Незаймані груди! — чудувався він. — Їх ніколи не торкалася рука чоловіка!
(«Ну-у-у, — подумала я, — я б так не сказала. Хіба що рука дорослого чоловіка».)
— Вибач, Вівіан, якщо в мене холодні руки, — мовив він, — але зараз я почну тебе торкатися.
І він сумлінно взявся до справи. Спочатку торкнувся лівої груді, потім правої, потім знову лівої, знову правої. Його руки дійсно були холодні, але дуже скоро зігрілися. Спочатку я трохи запанікувала й заплющила очі, але за якийсь час подумала: «Хм, а це цікаво! Ну що, поїхали!».
У якийсь момент стало навіть приємно. Тоді я вирішила розплющити очі, щоб нічого не проґавити. Напевно, хотілося побачити, як моє тіло шматують. (Ох, нарцисизм юності!) Я глянула на себе, замилувавшись тонкою талією і вигином стегон. Я позичила в Селії бритву поголити ноги, і у тьмяному світлі вони виглядали чарівно гладенькими. Під його долонями мої груди теж виглядали непогано.
Чоловічі руки! На моїх голих грудях! Ти тільки подивись!
Я крадькома зиркнула на його лице, і мене втішило те, що я побачила: почервонілі щоки й зосереджений вираз. Він голосно сопів, і я сприйняла це як добрий знак — значить, я таки його збуджувала. Його пестощі були справді приємні. Мені подобалося, як мої груди реагували на його доторки, як шкіра рожевіла й теплішала.
— Зараз я візьму твою грудь до рота, — сказав він. — Це стандартна річ.
Краще б він цього не казав. Прозвучало так, ніби він описував якусь процедуру. Останніми роками я чимало думала про секс, але в жодній з моїх фантазій коханець не висловлювався так, ніби прийшов до мене додому з лікарським візитом.
Він нахилився і, як і обіцяв, узяв до рота мою грудь, і це мені теж сподобалось — після того, як він перестав про це говорити, ясна річ. Чесно кажучи, я ще ніколи не переживала чогось розкішнішого. Знову заплющила очі. Хотілося тихенько лежати, сподіваючись на те, що він і далі даруватиме мені це чудове відчуття. Та раптом чудове відчуття закінчилося, бо він знову розтулив рота.
— Ми будемо діяти поступово й обережно, Вівіан, — сказав він.
Боже правий, поможи, бо це прозвучало так, ніби він зібрався встромити в мене ректальний термометр — колись у дитинстві я таке раз пережила, і зовсім не хотілося про це згадувати.
— Чи, може, ти хочеш швидко з цим покінчити, Вівіан? — запитав він.
— Перепрошую? — не зрозуміла я.
— Ну, напевно, тобі лячно вперше лежати з чоловіком. Можливо, ти бажаєш, щоб цей акт стався швидко, щоб ти не мусила довго терпіти? Або, може, ти хочеш, щоб я не поспішав і навчив тебе дечого? Наприклад, дещо з того, що подобається місіс Келлоґґ?
Матір Божа, найменше за все на світі мені хотілося, щоб мене навчили того, що подобалося місіс Келлоґґ! Але я навіть не знала, що на це відповісти. Тому просто витріщилися на нього, як та дурепа.
— Опівдні до мене почнуть сходитися пацієнти, — геть не спокусливо сказав він. Здається, моя мовчанка його дратувала. — Але нам вистачить часу трохи позабавлятися, якщо тебе таке цікавить. Тільки вирішити треба вже.