— Сонечко, ти не все знаєш про це місто, про цей університет і про цю людину.
— А мені з ним не дітей хрестити!
— Ти цілком певна?
Софія намалювала на обличчі знак запитання.
— Гадаєш, я не помітив, якими очицями він на тебе дивився? Ще три таких погляди — і ранній токсикоз вагітних забезпечено! Ми вчасно врятувалися!
— Подумаєш! Та твій власний хтиво-масляний погляд у бік Мансі можна на хліб намащувати і без ковбаси споживати!
Орест не піддався на підступ:
— Можна! Бо такої дружини, як у Даніша — пошукати й пошукати! Слова не скаже, лиш посміхається і голівонькою кива!
— То ти так… Ну, стривай! Я тобі покажу індійську дружину!
І Софія полізла до бійки у кращих традиціях бойового гопака…
Коли вони віддихалися від перших трьох сторінок Камасутри, які перегорнули нашвидку, не дуже дотримуючись правил і модернізувавши східні вимоги у західний спосіб, Орест таки згадав про канони, яких порушувати не можна:
— Сонечко, а тепер давай отак… Побудь хоч кілька хвилин слухняною індійською дружиною. Ця поза називається «Поцілунок ластівки». Ніжки спершу так… а тепер отак… ще трішки…
Софія задихнулася від незвичності почуттів.
— А потім справжні індійські дружини роблять попкою отак…
Виплід інтернаціонального сексоспілкування виявився потужно-глибоким…
— Мені здається, що таке виробляють хіба балерини! Тепер я знаю, про що ви шепотілися з Данішем… — Софія з Орестом ледве віддихалися від поцілунку, яким винагороджують одне одного ластівки і деякі подружні пари. — А я, наївна, гадала, вони проблеми світової кардіології вирішують, ганьба на ваші сиві голови!
— І світова кардіологія своє отримала, і кохані дружини. Гадаєш, тільки Даніш ділився досвідом?
Софія зачервонілася б більше, але далі було нікуди — надто інтенсивними вправами вони щойно займалися.
— І ти розповів йому про…
— І про це також. Науковці повинні ділитися здобутками. Не можна тримати відкриття світового значення в таємниці, це неетично!
— А етично розповідати про сімейні таємниці? Пане професоре, доведеться вас покарати!
— Із задоволенням, але через півгодини, гаразд? Очі заплющуються… А завтра роботи — море…
— І це я чую від свого невтомного чоловіка! Перепрацювалися, маестро? До речі, мушу зауважити, що цей ваш «Поцілунок ластівки» далеко не кожному до снаги. Тут потрібні певні…
— Певні параметри, ти хочеш сказати? — потягнувся усім своїм довгим і гармонійнішим за Мікеланджеловського Давида тілом Орест. — Ну, тут уже кому що природа дала. Для тих, кого образила, існують інші поцілунки… От поговорила б ти з Мансі…
Софія задихнулася від образи:
— Що? Я — з Мансі? І чого б вона мала мене навчити, на твою думку? Ну, знаєш, любий, ти у мене добалакаєшся, я тобі…
— Ні, українська жінка — це суміш перцю й вогню, доведено наукою! Та не Мансі тебе, академіку ти мій, а ти її мала б навчити деяких особливостей… гмм… деяких видів поцілунків. Даніш просив…
— Бідолашний Даніш… — засмутилася Софія. — Але ж не все втрачено. Чого не встигли в Мілані, встигнемо в Бомбеї. Чи як його тепер, Мумбаї…
— У Калькутті, чудо!
До розмови вони змогли повернутися лише через кілька днів.
Орест повернувся з роботи знервований:
— Софіє, ти йому телефонувала? Ти говорила з Іллею Миколайовичем? Скільки разів я просив, щоб…
Софія не пригадувала випадку, щоб Орест розмовляв із нею таким тоном. Розгубилася…
— Ні. Звісно, ні. Чого б я мала…
Сірі, до болю рідні очі миттю втратили металевий полиск.
— Вибач… Як добре, що це не ти…
Він обняв її за плечі і зашепотів якісь вибачливі дурниці просто у зачіску. Софія дослухалася до переліку пухнастих тваринок, між якими знаходив їй місце чоловік, тепліла серцем, розчинялася тілом, але насторожено тремтіла думкою: що ж там трапилося, хто стривожив… І вже знала хто — він, він… Кота немає, але посмішка — он вона, жива і кисла, мов брют, хоч помацай.
— Вибач, я розтріпав твою нову зачіску… Зараз ми все владнаємо…
— Облиш, Ор, спершу обід, знаю я, чим закінчуються твої спроби «владнати»… Ну от, марно Світлана вигадувала… — зітхнула над порушеним порядком кучерів та хвильок, над якими годину чаклувала перукарка Світлана. — Руки мив, доктор?
Буратіно зиркнув на сувору і невблаганну Мальвіну винувато й ображено і подався до ванної.
— І все ж, хто ж цей хтось?
Орест пропустив повз вуха.