Выбрать главу
* * *

Будинок, у якому ми оселилися, був населений мешканцями, як вулик – бджолами. З нашої кімнати двері вели до сусідньої квартири. Ми іноді їх відкривали і йшли в гості до сусідів прямо зі своєї кімнати.

У цій сусідній кімнаті певний час мешкали молодята. Вона – вродлива, повна жінка, – часто співала та сміялась. У неї була дивовижна манера сміятися, її сміх був схожий на дзвін кришталевих дзвіночків, і стільки було в ньому радості і щастя... Вони загинули разом з усіма.

Молодята прожили по сусідству з нами недовго. Після них оселилася родина. Жінка була вагітна і народила вдома. Увесь день вона безперервно кричала. Цей крик вселяв жах. У ньому було щось тваринне і безутішне. Я благала маму допомогти їй чимось. Мама сказала, що так народжують усі жінки. Це була таємниця життя, до якої я вперше долучилась.

Ця родина також загинула, як і усі.

Навпроти будинку, в якому ми жили, стояв двоповерховий дім різника Біленка. На першому поверсі він тримав крамницю. Біленко мав багато дітей. Його старший син навчався разом зі мною. Він писав вірші, був гордістю батька. У своїй родині він один був добре одягнений і мав окрему кімнату. Усі інші діти бігали по вулиці брудні, недоглянуті.

Мені розповідали, що бачили Біленка в гетто ранньою весною 1942 року. Він зійшовся з дівчиною, з якою дружив до війни. Уся його родина загинула в листопаді 1941 року.

Біленко сказав, що німці готують розстріл гетто, але він не дозволить зарізати себе, як вівцю.

Дівчину його заарештувало гестапо, невдовзі її розстріляли. Біленко загинув влітку 42-го року – чи то сам покінчив з собою, чи то був розстріляний під час ліквідації гетто.

* * *

У той час, коли ми жили по сусідству з Біленком, я часто обмінювалась з ним книжками. Обоє ми любили читати і читали все підряд, без розбору.

На початку тридцятих років і мої батьки захопилися читанням. На ідиш були перекладені багато шедеврів світової літератури: романи Толстого, Ромена Роллана, Гюго… Батьку з його слуховим апаратом, у якому раптом виникали шум і свист, було важко сприймати читання вголос зі сторони, тому, як правило, читав він. Я запам’ятала їх обох за столом при світлі гасової лампи. Батько читає, а мама сидить, підперши щоку рукою, і слухає.

Батько був хорошим шахістом, і знайомі приходили до нього пограти. З шахами пов’язаний один мій дуже ранній дитячий спогад. Вечір, на столі горить гасова лампа, батько зі своїм другом Бушелем грає в шахи. Мені фігури видаються чомусь чорними пляшечками, нестримно тягне їх взяти. Нарешті я простягаю руку і розвалюю усі фігури на дошці. Батько ляскає мене по руці, і я реву.

Це був єдиний випадок за все моє життя, коли батько вдарив мене. Він мене ніколи ні за що не сварив, доручивши моє виховання мамі. Вона теж мене жодного разу не вдарила, але коли бувала незадоволена мною, її сірі очі ставали холодними, і вона припиняла зі мною розмовляти. Мовчання мами було для мене набагато більш дієвим, ніж крик або рукоприкладство.

* * *

У Рівному мешкало багато наших родичів. Молодь зазвичай збиралася у нас вдома. Найближчою для мене була моя двоюрідна сестра Розочка. Вона працювала секретаркою-машиністкою. Її батько мешкав в Острозі. Розочка майже кожного вечора після роботи приходила до нас.

Моя мама хвилювалася через те, що Розочка не виходить заміж. Гарненька, невеликого зросту, із кирпатим носиком і величезними зеленими очима, Розочка мріяла про шлюб по любові, але в довоєнній Польщі женихи шукали головним чином наречених з приданим, а його не було, її батько був бідний, як церковна миша.

Мама вирішила проявити ініціативу. У нашому домі з’явилася сваха, жінка високого зросту і невизначеного віку, у великих стоптаних чоловічих черевиках і широчезній спідниці. Від неї нестерпно несло часником.

Ця сваха влаштувала Розочці побачення з женихом. Він прийшов до нас ввечері, маленький, лисуватий, з черевцем, що випирає, і невеликими швидкими очима. Оглянув кімнату, яка, мабуть, йому не дуже сподобалась, поважно всівся на стілець і став розповідати про себе, про свої справи, явно набиваючи собі ціну. При цьому він увесь час поглядав на мене, а на Розочку не звертав уваги. Мені було тоді 14 років. Розочка була старша за мене на десять років.

Він був смішний, пихатий, і я бачила в очах Розочки веселі іскорки. Коли він пішов, ми довго сміялися. На другий день прийшла сваха і сказала, що жених згідний взяти мене дружиною.

Він був такий карикатурний, що Розочка навіть не образилась, а епізод цей був в родині приводом для жартів. Сваха з нашого дому зникла.

Коли Розочці виповнилося 26 років, батько вмовив її вийти заміж за сина власника крамниці з Острога. Чоловік цей був набагато старший за неї, неосвічений, а батьки його, разом з якими вона мала жити, не викликали симпатії. Розочка довго не давала згоди, але потім здалася. Шлюб виявився невдалим. Вона часто приїздила до нас з Острога, жалілася моїй мамі, плакала. На довершення всього вона народила глухонімого хлопчика.