Найжорстокіша бойня першої світової війни нікого нічому не навчила. Людям здавалось, що після цієї війни неможливий вибух безрозсудної звірячості. Направду, війна вже палахкотіла в Європі, але до вересня 1939 року вона ще не прийняла таких страшних масштабів, і люди не думали про неї. Кожен був зайнятий своїми особистими справами, мешкав у своєму маленькому світі. Така страусова поведінка – у момент небезпеки заховати голову в пісок – дуже притаманна людям, вона позбавляє їх ініціативи, здатності чинити опір. Війна в Іспанії, анексія Австрії та Чехословаччини – усе це здавалося далеким, не в сусіда, а нібито на іншому континенті. І була надія: нас це омине.
Вважаю, що чимала частка провини за відсутність правдивої інформації і грамотного прогнозування подій падає і на сіоністські організації. У 30-і роки в Польщі легально виникло багато сіоністських партій. Саме вони зобов’язані були бити на сполох і попередити євреїв про небезпеку, яка насувається. Книга «Майн кампф» Гітлера була відома усьому світу, і її автор зовсім не приховував свої юдофобські ідеї. Якби сіоністи 30-х років вчасно почали кампанію щодо виходу євреїв з Європи, якій загрожували німецькі юрби, можливо, не було б такого масового знищення народу.
Після вересня 1939 року, коли Сталін за змовою з Гітлером зайняв західні області України і Білорусії, а потім Прибалтійські республіки і Молдову, він фактично заборонив антигітлерівську пропаганду. Ми опинились за залізною завісою і лишились навіть тієї мізерної інформації, яку мали, знаходячись у Польщі. Єдине, що ми знали, – що фашисти антисеміти.
Євреї, на жаль, до антисемітизму звиклі. Німців як народу євреї не боялись. У 1918 році німці зайняли Рівне, але погромів не чинили. Ніхто не уявляв, що цей народ здатний на звірячість.
Відсутність правдивої інформації була головною причиною, чому євреї СРСР на початку війни масово не пішли на схід, а залишились на окупованих німцями територіях.
За весь час навчання в гімназії, до 1937 року, я не пам’ятаю, щоб ми в школі розмовляли про політику. Наш директор Райз несхвально ставився навіть до участі наших учнів у сіоністських організаціях. Вчителі боялися розмовляти з нами на ці теми.
Настав 1937 рік. Війна в Іспанії. Про неї в голос не говорили. Про неї шушукали дорослі. Декілька хлопців з нашого міста таємно поїхали до Іспанії. На мові ідиш таємно перейти кордон називається «вкрасти кордон». Я уявляла собі цих сміливців, які «крали» спочатку польський, потім чеський, австрійський та інші кордони, щоб дістатися до Іспанії і там воювати. Ці молоді люди не навчались в гімназії, їхні прізвища були мені незнайомими. Війна в Іспанії не дуже цікавила нас, вона була далеко. Це була перша військова сутичка з фашизмом, яку демократія з ганьбою програла. Гітлер до Іспанії ніде не воював. Політики західних країн злякались «лівизни» республіканського уряду Іспанії, вони вирішили за краще не заважати Франко за допомогою Гітлера і Муссоліні задушити його.
Це була зрада, подібна до Мюнхенської змови. Не зрозумів достатньою мірою значення цієї війни і Сталін, який не надав належної допомоги республіканцям. Якби фашизм зазнав поразки в Іспанії, можливо, історія обернулась би інакше. Звичайно, історія – не шахова партія, у якій можна знову розставити фігури і розіграти з самого початку програну позицію, але уроки історії слід вивчати. Фашистам потрібно давати відсіч завжди і усюди – це головний урок іспанської війни. Зараз у світі фашизм знову набирає силу, і люди повинні пам’ятати поразку демократії в Іспанії як приклад недалекоглядної і боягузливої політики, внаслідок чого, можливо, Європа опинилася втягнутою у страшну війну.
Як не намагався наш директор Райз відгородити нас від політики, вона все ж таки увірвалась у наше життя – внутрішня політика Польщі. Час був такий, коли фашизм наступав не тільки ззовні, він наступав також зсередини країни. Атмосфера в Польщі ставала все більш похмурою, фашисти підняли голови, перші удари були спрямовані проти євреїв.
У нашому місті за огорожею костелу відкрився газетний кіоск, де продавали фашистський католицький листок «Самооборона народу». У ньому були огидні карикатури на євреїв і статті, що відкрито підбурювали до погромів. Польський костел був тоді одним з найбільш реакційних загонів католицизму, носієм затятих антисемітських ідей. У другій половині 30-х років вітер роздував його вітрила.
У місті стало небезпечно ходити по тій стороні вулиці, де знаходився костел. Біля костелу хулігани нападали на євреїв, виривали бороди у старих людей. Вулиця 3-го Травня розділилася на дві сторони – єврейську й польську, українці і росіяни у цьому участі не брали. Під час різдвяних свят євреї в сутінках почали зачиняти віконниці, оскільки польські колядники розважались тим, що вибивали вікна в єврейських будинках. Над польськими магазинами з’явились транспаранти з надписами «Свій до свого», що закликали поляків не купувати в єврейських магазинах.