Були відібрані найкращі учні з нашого і старшого на рік класу, разом сорок шість осіб, і почалася посилена підготовка до екзаменів.
Нікому з нас ця мала матура не була потрібна для досягнення своїх життєвих цілей. Ніхто не збирався після гімназії вступати до університету. У Польщі навчання у вищому учбовому закладі коштувало дорого і мало кому було доступне. У нас в місті було декілька людей, які закінчили юридичний факультет Варшавського університету. Їх жартома називали «землемірами». Вони не могли влаштуватись після закінчення університету і гуляли, міряючи кроками вулиці.
У мене був знайомий Перельман, з бідної родини. Після закінчення гімназії його майбутній тесть направив його на навчання до Швейцарії. Наречена Перельмана навчалась у нашій гімназії в старших класах. Кохав він її чи продався за гроші, хто знає. Перед самою війною він повернувся до Рівного, і вони одружились. Вони загинули разом з усіма євреями міста.
Таких, як Перельман, у місті були одиниці. Ми ж усі, хто долучився до цих передекзаменаційних перегонів, розуміли, що боремося не тільки за честь своєї гімназії, але й за нашу національну гідність.
Увесь навчальний 1938–39 рік пройшов під знаком цієї підготовки. Це був рік, викреслений з життя. Ми дуже багато займались у гімназії і вдома.
Настав травень 1939 року. Усі розуміли, що в атмосфері антисемітизму, яка панувала в країні, до нас будуть особливо прискіпливо ставитись, але це випробування перевершило наші найгірші очікування. З 46 учнів екзамен склало лише 16, я потрапила до їх числа. Екзаменатори, вчителі польської державної гімназії, чіплялися до будь-якої дрібниці. Єдиний єврей, який приймав у нас Закон Божий на івриті, також зрізав декілька учнів.
Я сама ледве не зрізалась на цьому предметі. Лисиця, так звали цього викладача, повний, лисий, з товстими, шльопаючими губами, поставив мені питання про «ойвот» – праотців, а мені почулося «ойфот» – птахи. Замість того, щоб розказати про Авраама, Іцхака і Якова з їхніми дружинами, я почала гарячково пригадувати, де в Біблії говориться про птахів, і згадала, що в Ноєвому ковчезі було кожної тварі по парі і Ной відправив голуба у розвідку – дізнатися, чи закінчився потоп.
Я почала жваво розповідати, а маслянисті очі Лисиці хижо виблиснули і він почав голосно, щоб привернути увагу голови комісії, кричати, що я говорю нісенітниці. На моє щастя, він говорив на івриті. Екзамен відбувався у великій класній кімнаті, де одночасно декілька учнів складали різні предмети, а голова комісії сидів біля дошки один. Для мене Закон Божий був останнім предметом, усі інші я вже склала. Голова комісії, почувши голосні вигуки Лисиці, підняв голову і байдуже запитав: «Зрізалась?» Ось тут я вперше в житті побачила нашого директора Райза схвильованим. Він якось увесь подався вперед і, блимнувши на Лисицю очима, сказав: «Це теологічна суперечка». Лисиця від несподіванки розгубився, голова кивнув, я екзамен склала.
З екзамену ми поверталися втрьох з Есею і Леєю. Ми склали цей екзамен, але радості чи задоволення від цієї перемоги не було – тільки відчуття приниження й гіркоти через те, що польські вчителі зрізали наших найкращих учнів.
Була п’ятниця. Мої батьки чекали мене із запаленими суботніми свічками. Вони настільки зраділи, що я склала іспит, настільки пишалися мною, що я не розповіла їм усієї правди. Не хотіла затьмарювати їхню радість, її і без того мало було в їхньому житті.
Мені ця «мала матура» так і не згодилася. Через декілька місяців розпочалась війна, польська держава припинила існування, і я свій атестат в руки не отримала.
Навесні 1939 року ми переїхали на нову квартиру, у будинок, який належав рабину з Кам’янки. Його прізвища я не знаю, усі називали його «ребе з Кам’янки». Будинок цей і зараз стоїть у Рівному, на вуличці навпроти кінотеатру «Партизан». Це була двоповерхова споруда, до якої приєднувалась будівля синагоги. На другому поверсі була жіноча синагога і дві маленькі квартирки, ми зайняли одну із них. Там були дві крихітні кімнатки і кухонька, викроєна з коридору. Сам ребе з родиною мешкав на першому поверсі у квартирі, що складалась із трьох кімнат, з яких він займав найбільшу, а його дружина, дві дочки і син жили у двох інших. Служники спали на кухні. З ранку до ночі дружина, дві дочки і служники поралися по господарству. Сам ребе жив у дуже пасивний спосіб. Цілими днями, за винятком годин служби в синагозі, він лежав на дивані у своїй кімнаті. Коли б я не проходила повз його вікна, увесь час бачила його в цій позі.