У Рівному запанували розгубленість і зневіра. Справжнього стану справ ніхто не знав. Ширились неймовірні чутки про блискавичне просування німецьких армій. У місті з’явились біженці із західних областей країни, вони розповідали про бомбування, про німецькі танки, що вривались у беззахисні міста.
Ніхто не знав, де знаходиться польська армія, чи вона воює. Ніхто не сумнівався у військовій поразці Польщі, мова йшла лише про терміни. Пам’ятаю, як батько сперечався з приятелем: він казав, що ця польська армія не здатна протриматися більше трьох тижнів, приятель вважав, що вона протримається декілька місяців. Польська армія була погано озброєна. Танків і літаків у неї налічувалось мізерно мало. Офіцери носили корсети, щоб зберегти фігуру, і влаштовували оргії. В армії панувало хамство стосовно рядових солдат. Уряд Польщі не був здатний ані керувати країною, ані, тим більше, організувати її оборону. Він вірив Гітлеру, вважав його своїм союзником, і напад на Польщу став для нього громом з ясного неба. Це був гротескно-бундючний уряд.
Ніхто не жалкував про те, що уряд зазнав падіння, але ніхто не бажав поразки Польщі. Люди боялися фашистів. Політика польського уряду, спрямована на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, утискала не тільки євреїв – безправними були українці й білоруси. Усе це сприяло роз’єднанню народу, що допомогло німцям підкорити країну. Німці фактично ніде, окрім Варшави і невеликого плацдарму на узбережжі моря, не зустрічали опору.
Через тиждень після початку війни над нашим містом з’явилися німецькі літаки. Вони скинули бомби. Перші бомби у моєму житті. Було так страшно! Літаки летіли низько, видно було, як бомба відділялася від фюзеляжу і падала з бридким свистом. У місті зеніток не було, ніхто по літаках не стріляв. Місто лежало притихле і беззахисне перед ними, вони безкарно робили усе, що хотіли. Відчуття повного безсилля та неозброєності збільшувало страх вдесятеро.
Ми мешкали біля мосту через річку, а німці цілили в міст. Бомби впали на протилежний берег. Ми з мамою втекли в поле, наш будинок стояв крайнім на вулиці, за ним уже були поля. Коли ми лежали на землі, мама закрила обличчя руками і як заклинання повторювала: «Боже, Боже». Після нальоту я запитала її: «Ти молилася?» Мама задумливо подивилась на мене і сказала, що вірить в долю.
Ми занадто мало знали, тому не могли передбачити майбутнє. Доля – це те потаємне, що очікує на людину, не залежить від її волі. Не знаючи, не передбачаючи своєї долі, людина не в змозі її змінити. О, якби ми тоді знали правду про фашистів, моє місто не дозволило б себе так покірно розстріляти. Тільки необізнаних можна обманути і знищити.
16 днів тривала війна Гітлера проти Польщі. Нальоти почастішали, майже щоденно німецькі літаки бомбували місто. По ночах на заході, зі сторони Луцька, було видно заграву. З дня на день очікувався вступ німців у Рівне.
Рано-вранці 17 вересня 1939 року нас розбудили сусіди і сказали, що радянські війська перейшли кордон і рухаються на Рівне. Це було щастя, порятунок від німців. Люди вироїлися на вулиці. З вуст в уста передавали новини, з побоюванням поглядаючи на польських поліціянтів, які стояли на вулицях.
До полудня почувся наростаючий гуркіт, і в місто увійшли радянські танки. До цього я ніколи не бачила танків, навіть на малюнках. Вони здавались величезними, страшними махинами. Танки із задраєними люками рухались головною вулицею. Потім зупинились. Із люків, що відкрились, повисовувались солдати і командири, почали розмовляти з людьми, які скупчилися навколо.
Мій батько підійшов до танкіста і хотів пригостити його цигаркою, танкіст у відповідь простягнув йому свої. Вони почали розмовляти. Я тоді російської мови не знала і не зрозуміла, про що вони розмовляють, але бачила, що батько дуже схвильований, на його очах блищали сльози.
Як дивно складається життя людей, життя цілих народів. Два найбільші тирани, найбільші злочинці сучасності – Гітлер і Сталін – потайки від власних народів, від усього світу домовились про розділ Європи.
Договір цей визначив долі народів на десятиріччя вперед. Він фактично відкрив перед Гітлером дорогу на Польщу. Можливо, Гітлер напав би на неї і без цього договору, але не будь його, він захопив би одразу усю країну разом із західними областями України і Білорусії, які були тоді частиною Польщі. Незалежно від того, як оцінювати цей фашистський договір, оскільки обидві сторони, що домовлялися, були фашистськими державами, для нашого міста він виявився благом. На певний час він врятував нас від німецької орди. Моє місто отримало відстрочення від смерті.