Костя нервово сміявся, а ми взагалі не надали значення згаслій свічці. Хто вірить в смерть у сімнадцять років!
Через два тижні Костю заарештували. Більше його живого ніхто не бачив ні до, ні після війни. Суд тоді був швидкий, і ой як часто несправедливий.
Я до цього часу не знаю, чим завинив Костя і чи завинив він взагалі перед радянською владою. Батька його не репресували. Сіоністом Костя ніколи не був. За поляків з «двійкою» не співпрацював. Не був він також у підпільній комуністичній чи троцькістській партії. У 1940 році працював директором будинку піонерів і, як ми знали, до радянської влади ставився добре. Але така це була радянська влада, що їй постійно були потрібні жертви, щоб тримати у страху інших. А ми тоді навіть не злякалися, надто мало знали ми про радянську владу, надто вірили їй і сподівались, що вона розбереться і Костю відпустять. А свічка його вже згасла.
Розповідаючи про євреїв мого розстріляного містечка, я хочу також розказати про свого друга, поляка Юрека Новаковського. Він виявився справжньою людиною, Людиною з великої літери.
Моя подруга Лея не встигла евакуюватися і залишилась у Рівному. У листопаді 1941 року Лея з батьками і молодшою сестрою Міною пішла, як і всі євреї міста, на Грабник, звідки німці партіями вели людей в ліс, який називався Сосонки, і там розстрілювали. Коли чергова партія, у якій ішла Лея з батьками, наближалась до Сосонок, звідти чутно було постріли, і батько наказав дружині та дочкам тікати. Лея кинулася в поле, услід їй стріляли конвоїри, але ніхто, на щастя, за нею не гнався. Лея добігла до стогу сіна, заховалася в ньому і лежала там до приходу темряви. Вночі вона постукала в хату українських селян, її впустили, нагодували і дали перевдягнутися. На ній були добрий плащ і сукня, усе це вона залишила господарям, натомість взяла в них селянський одяг, у якому і повернулася до міста, у свій спорожнілий дім.
Вдома вона нікого не застала – батьки, сестра, усі сусіди загинули. Вона була одна на мертвій вулиці.
Через декілька днів її розшукав Юрек Новаковський, забрав до себе додому і заховав на горищі. У якомусь сільському костелі він домовився з п’яненьким ксьондзом і той, спочатку охрестивши Лею, обвінчав їх з Юреком. Юрек відвіз дружину до Здолбунова і там, щоденно ризикуючи життям, прожив з нею усю німецьку окупацію.
Як швидко промайнули ці півтора роки! Я закінчувала десятий клас. Життя проходило бурхливо, цікаво, заповнене вщерть навчанням, дружбою, веселощами.
З півстолітньої відстані я озираюся на ці півтора роки, і мені шкода себе, своєї сліпоти, своєї бездумної віри.
Ми жили у фашистській державі, де мільйони людей були знищені в ім’я встановлення влади партійної олігархії, очолюваної недолюдком-катом, а я їм вірила. Вірила, що все, що відбувається в країні, робиться в ім’я встановлення найсвітліших ідеалів, для щастя людей.
Не тільки я, усі, кого я знала, повірили, що комуністи ставляться до євреїв так само, як і до всіх інших націй.
Хто міг припустити тоді, на початку 40-х років, що не встигне відгриміти війна, як євреїв спочатку звинуватять у космополітизмі і знищать кращих єврейських письменників і акторів, вчених і представників інтелігенції, потім сфальсифікують «справу лікарів», звинувативши когось у прямому вбивстві своїх пацієнтів, а когось – «лише» у шкідництві «з метою підірвати здоров’я радянських людей і тим завдати шкоду державі». На залізничних станціях вже почали формувати потяги товарняків для депортації усіх євреїв до Сибіру, і лише смерть Сталіна врятує їх від цього страшного кінця.
А потім потягнуться роки та десятиріччя, коли євреям почнуть всіляко перешкоджати під час вступу до вищих навчальних закладів, і вони будуть з величезними труднощами пробиватись до знань, тим самим дозволивши усім генсекам, включно з Горбачовим, на заперечення антисемітизму козиряти перед іноземцями числом євреїв – кандидатів і докторів наук.
І євреїв виженуть з партійного апарату і судів, не будуть допускати вище середньої ланки в господарські органи, а через півстоліття їх же звинуватять в розвалі економіки держави…
І КПРС, і КДБ, відчувши на початку горбачовської перебудови, що земля йде з-під ніг, почнуть відкрито заохочувати рух «назад, до православ’я», а таємно – гасло «Бий жидів, рятуй Росію!», і створять спочатку антисемітський рух «Пам’ять», а потім фашистську партію ліберал-демократів на чолі з Жириновським, який готує повернення до фашизму. І Євреї, які не забули страхіть Голокосту, кинуться до іноземних посольств, щоб виїхати з країни, де їм загрожують погроми.