Батько не був боягузом. Коли до нашого міста підійшов бронепоїзд Петлюри, батько вступив у загін самооборони і бився з бандитами.
З фронту батько повернувся інвалідом. У нього не розтискалися пальці правої руки. Вилікував його фельдшер. У Рівному було три фельдшери і декілька лікарів. Бідні люди лікувались у фельдшерів, візит до них коштував дешево. У них була велика практика і чималі знання. Найбільш шанованим фельдшером був Мосейчук. Про нього розповідали, що траплялось, що він не тільки відмовлявся від гонорару, але й давав гроші хворому на покупку ліків.
Фельдшер порадив батькові постійно носити в руці тугий гумовий м’ячик, який змушував розгинатися скрючені пальці. Цілий рік батько лікував руку у цей спосіб. Поступово він її розробив, і хоча пальці залишились знівеченими, він усе робив правою рукою.
Інвалідності, проте, батько не уникнув. Його контузило на фронті. Грошей на те, щоб лікуватись у лікарів, не було. Польський уряд не вважав себе зобов’язаним лікувати солдатів царської армії. Батько почав глухнути і до тридцяти років остаточно втратив слух. Глухість позбавила його можливості знайти постійну роботу і прирекла нашу родину на бідність. А втім, навколо нас жило багато бідних родин, у яких батьки не були інвалідами.
На вулиці, де був базар, стояла велика водокачка. Водогону в 20-х роках у місті не було, і всі мешканці носили воду відрами з водокачок. Більш заможні користувались послугами водовозів, їх у місті було багато. На нашій вулиці продавав воду Берл, однорукий єврей середнього віку. У нього була стара, виснажена коняка, запряжена у віз, на якому стояла велика бочка з водою. Коли бочка була повною, Берл не ризикував сідати на передок, боявся, що коняка не потягне.
У нашому дворі Берл з’являвся рідко – клієнтів було мало. До моєї мами він ставився з повагою, сам заносив їй у подарунок відро води. Мама запрошувала його посидіти, перепочити, і Берл залюбки приймав запрошення. Він скромно присідав на краєчок стільця і брався розповідати про своє життя-буття. Людиною він був неписемною, недорікуватою, і коли йому не вистачало слів, щоб висловити свою думку, він говорив «ет», що залежно від інтонації виражало різні почуття: відчай, зневагу, а іноді й надію, що усе якимось чином минеться.
Жив він з матір’ю та сестрою Індою, яка засиділась у дівках. Ми її знали. Це була вродлива дівчина близько 24-х років з густим, чорним, блискучим волоссям і великими мигдалеподібними очима. Інда добре вишивала гладдю, але прогодувати матір і себе своїм рукоділлям вона не могла, Берл був головним годувальником у родині.
Він довго не одружувався, хотів спочатку видати заміж Інду, проте в Польщі нареченим потрібен був посаг, а де Берл міг дістати хоча б декілька сотень злотих на придане для сестри?
Через деякий час Берл, так і не дочекавшись заміжжя сестри, одружився. До своєї дружини він ставився з величезною ніжністю і називав її чомусь «воно». І було в цьому «воно» стільки непідробного обожнювання, красномовнішого деяких любовних заклинань.
Спочатку в родині панував мир і спокій, але потім дружина Берла захотіла купити шафу, і навколо цієї шафи розгорілися пристрасті. Мати і сестра були проти такої непомірної витрати, але молода господиня наполягла на своєму, і шафа була куплена. Перемога її виявилася пірровою, свекруха так і не пробачила їй норовливості, і спокій назавжди залишив родину. Сварки і скандали виникали з будь-якого приводу і без нього, і життя бідного Берла перетворилось на пекло. Він гірко жалівся моїй мамі на свою долю, але виходу не було, сім’я не могла розділитися, вони усі жили лише на його мізерні заробітки.
Ми потім з’їхали з цієї квартири і втратили Берла з поля зору. Загинув він з родиною, мабуть, у листопаді 1941 року разом з усіма євреями міста. Кому дісталась конячка і шафа? Хто знає…
У мене було двоє дідів і жодної рідної бабусі. Батька мого батька звали Алтер. Алтер – це не ім’я, а прикметник, він означає «старий». Справжнє ім’я діда – Ефроїм-Хаїм. У минулі часи смертність серед дітей була дуже великою, і єврейські матері називали своїх синів «Алтер», сподіваючись обманути смерть.
Дідусь Алтер – високий, блакитноокий старий з великою білою бородою – мав трьох синів і двох дочок. Усіх дітей йому народила його друга дружина Хая. Вона померла молодою. Дітей виховала третя дружина діда, теж Хая, молодша за нього на двадцять років. Дідусь дуже любив свою другу жінку, часто згадував її, казав, що вона була праведницею і що вона чекає на нього в раю.
Дід ночами довго і надсадно бухикав, ранком ішов на цілий день в синагогу. Його улюбленою стравою була «юшка» – суп з картоплі та цибулі. Дід був бідний, жив на утриманні своїх дітей. Мій батько і його найстарший брат самі були бідними і допомагати дідусеві не могли. Головним чином його утримував середній син Герцль, а також йому надсилали гроші дочки з Америки, які працювали там швачками на фабриці.