У неї було негарне обличчя з різкими рисами і зморшками-вибоїнами на чолі і від крил носа – до куточків рота, які її робили старшою. Темні, невеликі очі похмуро дивились з-під лоба.
Наблизившись до матері, вона почала їй дорікати, що та не принесла рушник на берег. Стара щось мимрила, виправдовуючись. Відчувалось, що вона боїться дочку.
Потім вони довго і нудно сварились через плитку шоколаду, яку чи то повністю з’їла, чи то доїла стара. Сперечалися вони голосно, сварливо, не звертаючи уваги на оточуючих. Молода усіляко ображала матір, виплескуючи накопичену злість.
Потім вони зібралися йти. Стара навантажилася ковдрою, сумками і пішла вперед. А за нею, відштовхуючись від землі затиснутими в руках брусочками дерева, рухалась на своєму візку жінка-обрубок, далекий відгомін тієї людської бойні, що називається війною.
Апокаліпсис
Етюд
Ніч закінчувалась. Був той переломний час між ніччю і днем, коли зірки вже згасли, а перші промені сонця ще не торкнулися небосхилу, і весь світ занурився в темряву.
Чоловік у машині подивився на годинник. До домівки залишалося менше години їзди, а там – теплий душ, і він завалиться спати. Усю ніч за кермом. Він втомився, і його непереборно тягнуло на сон. Дорога була безлюдною, і те, що вона не потребувала постійної напруженої уваги, збільшувало сонливість. Щоб стрепенутися, він закурив і озирнувся на заднє сидіння, де в незручній позі, згорнувшись калачиком, спала жінка.
«Щаслива людина, – позаздрив чоловік, – може спати навіть на дошці».
Через деякий час на зустрічній смузі з’явилась машина. Вона йшла на великій швидкості, дивно і небезпечно виляючи. Чоловік круто вивернув кермо і дивом уникнув зіткнення. Коли зустрічна машина промчала повз, він подумав, що від різкого повороту жінка могла впасти і забитися, і, зменшуючи швидкість, обернувся назад.
Жінка не спала. Її очі були широко відкриті, руками вона роздирала собі груди.
Чоловік зупинив машину і спробував притримати її руки. На губах жінки з’явилась піна. Кілька секунд він безпорадно стояв, спостерігаючи, як вона корчиться, сподіваючись, що незрозумілий напад зараз мине. Потім зрозумів, що терміново потрібен лікар, і згадав – неподалік знаходиться містечко, а там лікарня. Чоловік завів машину і на скаженій швидкості помчав до міста. Дорога була звивиста, на крутих віражах колеса вищали і машину небезпечно заносило, але він не зменшував швидкості.
Вдалині з’явилися обриси перших будинків. Неподалік від міста на дорозі він побачив дві машини, що зіткнулися, біля однієї з них лежала людина.
«Треба допомогти», – промайнула думка.
Чоловік озирнувся і подивився на жінку. Вона продовжувала корчитися і стогнати.
– Немає коли, не можна зупинятися, – сказав він уголос і проїхав повз.
Машина промчала безлюдними вулицями містечка і зупинилася біля лікарні. Чоловік просигналив, але ніхто до нього не вийшов. Він вибрався з машини, взяв жінку на руки і поніс до дверей, які вибив ударом ноги. У кімнаті, куди він заніс свою супутницю, нікого не було. Поклавши жінку на лікарняну кушетку в кутку кімнати, він почав чекати, коли прийде хто-небудь з медперсоналу. Нікого. Жінка хрипіла.
«Треба знайти лікаря», – вирішив чоловік і вибіг з кімнати.
Він опинився у довгому коридорі, по обидва боки якого тягнулися два ряди зачинених дверей. «Палати для хворих», – подумав чоловік і звернув до іншого коридору. Тут на дверях кімнат висіли таблички з назвами служб. Він почав відкривати двері одна за одною. Усі кімнати були порожні.
«Рано ще, – подумав чоловік, – лікарі не прийшли, але має ж бути хоча б чергова медсестра».
Він відкрив ще одні двері – знову нікого. Його почала розбирати злість: «Працівнички, мабуть, сплять на чергуванні чи додому пішли, неподобство».
У наступній кімнаті він зупинився на порозі. На підлозі лежала жінка у білому халаті. Його охопила лють.
– Та вона п’яна! – закричав він, підбіг і смикнув жінку за руку. Рука була холодна і нежива. Він відпустив руку, вона впала і дерев’яно стукнула об підлогу.
– Мертва! – з жахом прошепотів чоловік і вибіг з кімнати.
Він повернувся у довгий коридор і почав відкривати двері лікарняних палат. У кожній лежали люди – на ліжках, на підлозі. Він спробував їх смикати – вони не подавали ознак життя. Їхні тіла були ще теплими, але самі вони вже були мертвими. Він йшов з палати в палату. Усюди мерці, жодного живого.
Потім він повернувся до кімнати, де залишив свою супутницю. Вона нерухомо лежала на кушетці, одна рука звисала, очі закриті. Він опустився на підлогу біля неї і чекав, коли вона прийде до тями. Деякий час він у знесиллі сидів на підлозі, потім схопився, нахилився над нею і почав пильно вдивлятися в її обличчя. Зі страшною ясністю усвідомив: вона мертва. Мертва, як і всі люди в цій лікарні.