Того літа, коли батько залишився без роботи, йому допоміг його товариш, поляк Слонімський, з яким він разом був у загоні самооборони, коли місту загрожував Петлюра. У нього був дім і крупорушка. Він узяв батька на роботу і врятував нас від голоду.
До школи я пішла в шість років. У нашому місті було п’ять гімназій: дві єврейські, російська, українська і державна польська, також дві єврейські і декілька польських семирічок і єврейське ремісниче училище «ОРТ».
Мене віддали до єврейської школи, очевидно, з подальшим прицілом на гімназію. Надії на вступ до польської гімназії не було ніякої. Атестат однієї з єврейських гімназій, «Тарбут», не давав права на вступ до вищого учбового закладу.
Перший рік мого навчання в школі я взагалі не запам’ятала, окрім інциденту з дідовим стоянням за вікном. З першого класу нас вчили івриту, на цій мові викладались усі предмети. Нас також вчили польської мови. З третього класу у нас були уроки Закону Божого. Із вчителів цієї школи я запам’ятала двох вчительок польської мови Вайнберг і Беренштейн і вчителя Головешка із Закону Божого, м’яку, хворобливу людину. Математику викладав молодий вчитель Боксер. Усі вчителі цієї школи були розстріляні німцями.
У початковій школі я вирізнялась серед інших учнів знанням польської мови. Уміння розмовляти польською стало причиною події, яка мені запам’яталась.
Наша школа розміщувалась у двоповерховій будівлі, частину якої займала квартира директора торгової школи Йозезберга. У нього була донька Зося, моя однолітка. Вона не знала єврейської мови, вдома говорили лише польською, і тому вона не могла грати з іншими дітьми.
Коли я почала відвідувати школу і познайомилася із Зосею, вона почала запрошувати мене грати з нею. У неї були чудові іграшки і серед них – лялька, яку я полюбила.
Одного разу ми грали у дворі. Зосю покликали обідати, вона залишила ляльку і побігла. Я теж зголодніла, попросила дочку двірника приглянути за лялькою і пішла додому. Коли я повернулась, мати Зосі накинулась на мене з криком, що я поцупила ляльку. Я пішла до двірника. Лялька була у нього вдома, і його дружина віднесла її Йозезбергам, я її супроводжувала. Мати Зосі мовчки взяла ляльку і нічого мені не сказала. З того часу я більше з Зосею не грала, хоча вона не раз мене запрошувала.
Дивно переплелися наші з Зосею долі. Ми вчились у різних гімназіях, при зустрічі віталися кивком, але не розмовляли. До Зосі усі ці роки залицявся її співучень. Закінчивши гімназію, Зося з батьками переїхала до Львова і вступила до консерваторії, вона була дуже здібною піаністкою. Хлопець, з яким вона дружила, теж вчився у Львові. Коли розпочалась війна, він запропонував Зосі разом з ним піти на схід. Її батьки не дозволили їй залишити місто.
Батьків Зосі німці розстріляли після окупації Львова, а її врятував викладач консерваторії, піаніст. Майже всю війну вона прожила в його домі. Незадовго до звільнення міста цей викладач давав концерт. Зося вирішила піти на концерт. Вона була білявою, мало схожою на єврейку. Її впізнав якийсь бандерівець і видав гестапо. Зосю розстріляли разом із викладачем, у якого вона переховувалась.
Після війни я вийшла заміж за хлопця, з яким вона колись дружила. 3 грудня, день її народження, довгі роки відзначався у нашій родині як день пам’яті Зосі.
У четвертому класі я захворіла. Через сильні напади болю в животі довелося звернутися до лікаря.
У місті жили батько і син Сегали: усіма шанований старий терапевт Сегал з кривою шиєю і його син, молодий хірург.
Цей молодий Сегал був осудовиськом людським. Невисокого зросту, коренастий і дуже сильний. Він пив і ходив до вантажників битися. Вантажники-євреї часто по неділях влаштовували між собою бійки, у яких брали участь рівненські задираки, такі, як молодий Сегал.
Старий Сегал, який вважався в місті незаперечним авторитетом, визначив у мене запалення ниркової миски і поклав на шість місяців у ліжко, призначивши найсуворішу дієту: сир, морквяний сік, напівсира печінка – і все це без хліба та солі. Лікування це не дало ніяких результатів, якщо не брати до уваги, що від шестимісячного постільного режиму і відсутності свіжого повітря я дуже послабшала.