Під час чергового нападу болю фельдшер Мосейчук, якого довелося запросити через те, що у моїх батьків не вистачило грошей на гонорар доктору Сегалу, визначив у мене апендицит, і мене повезли до лікарні. Мосейчук буквально врятував мене, тому що зволікання з операцією навіть на декілька годин могло коштувати мені життя.
Оперував мене молодий Сегал. Він, мабуть, був тоді напідпитку, тому що лікарі і зараз дивуються потворному рубцю, який залишився після операції.
Сегали зі своїми родинами загинули разом з євреями Рівного.
У 1929 році ми переїхали з вулиці Коперника на вулицю Понятовського. Відбулося це наступним чином.
Дядько моєї мами, Шимшон, мешкав у селі біля Тучина. Єврейською село називали Кріпе, а польською – Гориньгрудек.
У дядька в селі був власний будинок і крамниця, які він успадкував від мого прадіда Йоселя, котрий прожив 94 роки.
Дядько Шимшон вважався в нашій родині багатієм. У нього була дочка Лейка, дівчина років шістнадцяти, висока, рудоволоса, з чарівними зеленими очима. Лейка виросла в селі, до міста ніколи не виїжджала. Моя мама називала її дикою кізонькою.
Ось цю сільську дівчину дядько Шимшон вирішив видати заміж у місто і обов’язково за інтелігента. Для чого дядьку знадобився зять-інтелігент, мені до цього часу незрозуміло.
Дядько привіз Лейку до Рівного. Гельмани пошили їй декілька суконь, і мама за дорученням дядька зв’язалася зі свахою.
Власне процесу пошуків нареченого для Лейки я не пам’ятаю, але весілля її запам’ятала через один епізод. Наречений Лейки, Льова, чоловік років тридцяти, повний, лисуватий, нижчий за неї зростом, стояв на кухні і притискав до себе Лейку, а в неї були якісь перелякані очі. Льова, втім, виявився дуже порядною людиною і хорошим чоловіком.
Дядько Шимшон купив у місті двоповерховий цегляний будинок і облаштував другий поверх для наречених. На першому поверсі була чотирикімнатна квартира. У подяку за клопоти дядько запропонував мамі зайняти дві крихітні кімнатки на першому поверсі. Дві більші кімнати займала родина Мучник. Кухня у нас з ними була спільною. Від платні за квартиру дядько великодушно відмовився. Для нас це було велике щастя.
Вікна наших кімнат були урівень із землею. Будинок стояв на пагорку, і при його будівництві площадку не розрівняли, тому його права частина виявилась укопаною по вікна в землю. Але дарованому коневі зубів не лічать.
Ми прожили в цій квартирі два роки.
Праворуч від дядькового стояв ще один двоповерховий будинок. На першому поверсі у ньому знаходився притон. Нам було чути крики, які доносилися звідти, коли жінки сварилися між собою. Це був єврейський притон.
Другий поверх займала родина вантажника. З ними мешкав брат його дружини. Усі знали, що він злодій і періодично сидить у в’язниці. Ми його не боялися, сусідів він не чіпав. Ця родина здавалася дуже тихою. Я жодного разу не бачила чоловіків напідпитку. У п’ятницю ввечері уся родина вечеряла зі свічками. По суботах чоловіки добропристойно йшли до синагоги.
Будинки на вулиці Понятовського на Волі головним чином будувались у глибині дворів. Безпосередньо біля тротуару по сусідству з ділянкою дядька Шимшона стояв невеликий дерев’яний будиночок, там жили три польські проститутки. Найбільше клопоту спричиняли вони, оскільки там по вечорах гуляли польські офіцери.
Я запам’ятала одну з цих жінок – високу, вродливу білявку. Її прозивали «графинею» за горду поставу. У неї було довге, густе волосся. Влітку вона виходила на вулицю сушити його після миття. У неї закохався молодий польський офіцер і запропонував їй вийти за нього заміж. Вона усім розповідала про своє щастя. Потім приїхала його мати, влаштувала скандал і розладила шлюб.
Пам’ятаю, як «графиня» сиділа на сходинках свого будинку і гірко плакала. Усі її дуже жаліли і засуджували матір офіцера, хоча навряд чи хтось із них був би радий взяти невістку з притону.
Жінка потім почала пиячити. Через декілька років я зустріла її на вулиці Колієвій, страшенно розмальовану, із осклянілим поглядом, і ледь впізнала її.
Вулиця Колієва мала у нашому місті дурну репутацію. Вечорами там прогулювались проститутки, які остаточно занепали. Казали, що жінка там коштує 15 грошів. Це були людські істоти, строкато і неподобно вдягнені, голодні та хворі, яких вигнали з притонів через непотрібність.
У довоєнній Польщі проститутка викликала швидше співчуття, ніж осуд. Не було роботи, злидні гнали цих жінок на панель. У нашому місті мешкала знаменита єврейська родина Дворец. Усі сестри були проститутками, а брат їх опікав. У 1940 році одна з сестер працювала в нашій школі буфетницею. Це була дуже добра жінка, яка любила дітей і порядно з ними поводилась.