«...затишок і спокій почувались у стрункій лінії портретів на стіні, теж уквітчаних рушниками — Шевченко, Франко і Ленін» — зображення осіб, що вважаються священними для багатьох простих людей, завжди висіли в хатах на покуті поряд з іконами. До таких передусім належить символ України, поет Т. Шевченко, чий «Кобзар», як і Біблія, читався майже в кожній оселі. Згодом почесне місце посів І. Франко, що своєю творчістю і громадською діяльністю виразив революційні прагнення робочого люду. А коли християнство як офіційна віра було заборонене, ікони замінили портретами лідерів більшовицького перевороту, зокрема В. Леніна.
Старосвітська людина — та, що дотримується застарілих поглядів, звичок, норм моралі, не відповідає сучасним вимогам життя.
Обскурантизм або мракобісся — ідейний настрій, ворожий до науки, культури і свободи особистості (лат.).
Золотий вік Августа — час правління першого римського імператора Гая Юлія Цезаря Октавіана Августа, коли римські література й мистецтво набули найбільшого розквіту.
Сенека Луцій Анней (4 р. до н. е. — 65 р.) — давньоримський філософ-стоїк, поет, державний діяч і оратор.
Фертик — франт, чупурун.
Тичба — натовп, юрба.
Непман — дрібний підприємець у початковий період НЕПу (розм.).
«Міста-сади, села-міста, заповідані революцією...» — містобудівна концепція радянських часів, а також модель побудови нового суспільства. Уперше ця ідея була описана у книзі англійського соціолога-утопіста Е. Говарда «Міста-сади майбутнього» (1898). Її суть полягала у побудові міст за принципом села, громадському характері самоврядування та колективної власності на землю й нерухомість. Ця концепція трансформувалася на початку ХХ ст. в ідею соцміста, яке б служило суспільству, поєднувало приватну і громадську сфери існування та звільняло від індивідуалістського побуту.
НЕП — нова економічна політика, що проводилася Радянською владою починаючи з 1921 року. Вона базувалася на використанні ринкових відносин і різних форм власності.
Галатея — у давньогрецькій міфології дружина скультора Пігмаліона, що ожила зі статуї, ним створеної, завдяки Афродиті, яка перейнялася коханням митця до свого витвору.
ВУЦВИК (Всеукраїнський центральний виконавчий комітет) — найвищий законодавчий, розпорядчий, виконавчий та контролюючий орган державної влади УСРР з 1917-го по 1938 рік.
«...зійшли на Володимирського горба до пам’ятника, що зберіг у цьому закутку свій хрест...» — йдеться про пам’ятник князю Володимиру Святославичу, хрестителю Русі, що не був знищений у боротьбі з церквою за часів революції та Радянської влади.
«Літературно-науковий вісник» — всеукраїнський літературний і науковий часопис.
Фонвізін Денис Іванович (1745—1792) — російський письменник.
Іскра та Кочубей — Іван Іскра, полтавський полковник війська Запорозького в 1696—1703 рр., та Василь Кочубей, український державний і політичний діяч.
«...Богдан скакав... на баскому коні...» — пам’ятник Богдану Хмельницькому на Софійській площі.
«А це Вигорський... Поет такий. Нічого вірші пише» — прототипом поета є з певним домислом друг В. Підмогильного, член літературного угруповання «Ланка» («МАРС»), поет і прозаїк Є. Плужник.
Дон Кіхот і Санчо Панса — головні герої роману іспанського письменника Мігеля де Сервантеса. Романтик Дон Кіхот, начитавшись лицарських романів, боровся з вітряками, які йому здавалися велетнями, і жив у світі ілюзій. Натомість його зброєносець Санчо Панса, що у другій частині твору жартома був призначений губернатором, є втіленням здорового глузду й кмітливості.
«Це ж Михайло Світозаров, найголовніший критик!» — Є версія, що в образі цього критика автор описав літературознавця, поета, лідера «неокласиків» М. Зерова, чиї цікаві й змістовні виступи завжди супроводжувались бурхливими оплесками.
Загоскін Михайло Миколайович (1789—1852) — російський письменник, автор історичних романів.