Выбрать главу

Бенуа Олександр Миколайович (1870—1960) — російський художник, історик мистецтва.

Олесь Олександр — псевдонім українського поета, письменника і драматурга Кандиби Олександра Івановича.

«Червоний шлях» — громадсько-політичний і літературно-науковий місячник, що видавався у Харкові у 1923—1936 роках.

Інтроспекція — самоспостереження (лат.).

«...в своїй повстанській кар’єрі перед тим, як викинути червоний стяг, він тримав якийсь час прапор осінніх степів і небес» — жовто-блакитний стяг України, що за часів громадянської війни був прапором УНР та Української держави під владою Гетьманату.

«Людина не розкладається на так зване добро і зло, на плюс і мінус, хоч би й як це зручно було для громадського вжитку...» — данина теорії Ф. Ніцше, який оголосив, що Бог офіційних культів «помер», і тепер людина сама є мірилом усіх речей, адже стоїть «по той бік добра і зла», а тому здатна самостійно виробляти моральні норми, керуючись лише власною «жагою до влади».

Епікур (341 до н. е. — 270 до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст.

Бришка — задавака.

Аполлон — давньогрецький бог краси і світла.

Гутенберг Йоганн (1394 (1399)—1468) — європей­ський винахідник і першодрукар.

«...сучасний театр причастився на вищому щаблі свого розвитку до вихідного свого джерела, релігійних видовищ античності й середніх віків...». — Прикладом подібного театру є мистецьке об’єднання «Березіль», діяльність якого почалася у Києві ще в 1916 р., а продовжилася у Харкові. Очолив це об’єднання Л. Курбас, що повертав свій театр до витоків драматичного мистецтва, до його “первоформи” — релігійного акту. Упродовж різних драматичних та святкових дійств оновлення людини відбувалося зсередини, через психологію, на свідомому, ірраціональному рівні. У подоланні стереотипів та ламанні канонів створювалась нова гармонійна реальність, яка надавала відчуття власної величі і всесилля.

Шопенгауер Артур (1788—1860) — німецький фі­лософ.

Будда — (у буддизмі) «той, що досяг просвіт­лення».

Руссо Жан-Жак (1712—1778) — французький філософ-просвітитель.

Сократ (469 до н. е. — 399 до н. е.) — давньогрецький філософ.

Сельма Лагерльоф (1858—1940) — шведська письменниця.

Золоте бараняче руно — золота шкура барана, на якій, за давнім міфом, врятувався від переслідувачів син одного з царів грецьких міст на берегах Колхіди на ім’я Фрікс. Це руно стало згодом гарантом добробуту і процвітання жителів цієї держави. Греки на чолі з Ясоном на кораблі «Арго» здійснили вдалу подорож з метою заволодіти цим символом багатства і відвезти його до Греції.

«...ведучи слухача, як Вергілій Данте, пекельними шарами...» — йдеться про поему «Божественна комедія» італійського поета доби Відродження Данте Аліг’єрі. У частинах «Пекло», «Чистилище», «Рай» митець описує свою мандрівку до Бога, поводирем в якій спочатку є Вергілій, найвидатніший поет Стародавнього Риму.

Вельзевул — злий дух, помічник диявола (івр.).

Соробкоп — Центральний робітничий кооператив міста.

Бинда — стрічка.

«Я боюсь, чи не стоїмо ми перед відродженням ві­ри...» — ці слова поета Вигорського розкривають загальну духовну кризу постреволюційного періоду. Провідна інтелігенція того часу усвідомлювала, що пустку, яка утворилася у душах людей із забороненням церкви й релігії, не змогли заповнити досягнення нового ладу. Люди знову почали звертатися до Бога.

Кирилівка — Кирилівська психіатрична лікарня.

«Справа торкалась літературного життя, ...що в умовах існування ворожих організацій...» — надзвичайний розквіт мистецтва слова в пореволюційний період призвів до ­утворення численних літературних угруповань різного, часом ідеологічно протилежного, спрямування. Наприклад, модерністські й авангардистські організації «Музагет», «Фламінго», «Аспанфут» та ін. виступали за самоцінність мистецтва, формалістичні експерименти й незаангажованість змістового наповнення. Натомість «Всеукраїнська федерація пролетарських письменників і митців», «Гарт» і т.д. служили поширенню комуністичної ідеології, пропагуючи активну роль мистецтва у вихованні читача, нової людини. Подібна різниця у поглядах на роль літератури викликала численні дискусії та суперечки, часом досить гострі.

Крез (595—546 до н. е.) — останній цар Лідії, про багатство якого складали легенди.