І взагалі: не буває нехороших людей – просто занадто поширена невідповідність. Невідповідність, яку видно лише збоку, навіть збоку і трохи зверху. Треба відступити і злегка припіднятися над оточуючим, щоб побачити її. Порівняння – пляма на спині одягнутого піджака…
Даааа, тут ти попав, Боря, попав… Розраховував, звичайно, на дівчину попростіше. Таку собі пересічну дурепу. Проте… симбіоз був взаємовигідним і Борис пропускав все крізь вуха, хоча і нічого не забував. В ліжку Островська його майже задовільняла… Зрештою, навіть це не мало особливого значення для Ткачука. Пломбірчик була міцним лоббі Ткачуку. Крапка.
Але про що там говорити – нюансів вистачало і без Юлі. Банальна поїздка до рідного райцентру була нереальним планом. Ні про який відгул на Фірмі не могло бути й мови. Ще й Юля напосідала… А поїхати додому іноді дуже кортіло! Забити на всі і вся, покинути до дідька кляту відповідальність (коли постійно вчишся завжди присутній мандраж – права на помилку не було), вимкнути хоч на два дні мобільний телефон (який йому нещодавно видали на Фірмі!)… Та й понтів на селі покидати не завадило б… Але основне – хоч кар’єра і не давалася Ткачуку занадто дорогою ціною, напруження хотілося зняти. Та 284 кілометри виявилися завеликою відстанню. Навіть для сучасної людини.
За батьків Борис особливо не турбувався – живі, здорові та й слава Богу. Гроші він їм відправляв регулярно, прибуток цілком дозволяв добре підтримувати стареньких. Гроші… У Бориса завівся такий собі непоганий банківський рахунок (ну не тримати ж капітал за фанерними гуртожитськими дверима!). А ще він серйозно замислювався над переїздом до нормального помешкання. Хоча наразі „шпаківня”, як називав свою кімнату Борис, його виручала, так як недорога платня за проживання допомагала відкладати більшу суму до банку.
Друзі. Тут окрема ситуація. Знайомих було багацько, робота вимагала постійного спілкування з дуже різними людьми. Але чого-чого, а от друзів Борис не здобув. Був тільки Юлин друг, так званий Льодік, але це окрема історія. Колеги по роботі почали намагатися підтримувати суто ділові стосунки, пам’ятаючи про канал Бориса до Директора. Стрімкий зліт Бориса нікому не прийшовся до душі. Люди працювали різні, проте мало за кого хоч колись замовляли слівце керівництву. Навіть Володя, друг дитинства!, відчувши круту конкуренцію зі сторони Ткачука, віддалився. Він заробив свою посаду, працюючи в цій галузі від самого закінчення Міського ВЗО і проявивши неабиякі здібності у вирішенні повсякденних справ. Фактично це він підняв структуру роботи відділу маркетингу, а також систему збуту Фірми до наявної планки. Підняв її, користуючись молодечим запалом та сприятливою для афер ситуацією в Країні. І втрачати напрацьовані позиції Володі аж ніяк не хотілось. Проте він реально дивився на речі і бачив, що забагато козирів не в його рукаві. Система була більш-менш налагоджена і про незамінність когось із працівників не могло бути й мови. Триста раз Володя скляв себе за те, що влаштував Бориса на Фірму… Подібного ходу подій план допомоги товаришу не передбачав. Володя нервував і, щоб не гріти далі зміюку на грудях, намагався триматися на безпечній відстані.
Давня дружба застрягла в минулому.
А Борис, незважаючи на усі негаразди, вперто тримався своєї лінії. Невдовзі його вже призначили замісником Володі. Старого замісника тупо звільнили. Без пояснень і „за власним бажанням”. Відверто кажучи – Юлі заслуга. Відділ був в шоці. Ця подія теж не принесла Ткачуку додаткових пунктів серед колективу. Невідомо коли і за що Фірма дала йому прізвисько Семимісячний. Чи то за суворий тупуватий вигляд, чи то по козацькій традиції називати навпаки, чи то пак за недоношеність моральних аспектів… Історія замовчує. З легкої руки невідомого офісного жартівника прізвисько міцно закріпилося за плечима Ткачука.
Борис почав трудову діяльність на посаді замісника з того, що ввів у відділі Журнал. Хто коли прийшов, коли пішов – прізвище, підпис. Володя тихо офігів, поматюкався з Борисом віч-на-віч („Борь, ти вже в корінь заїбав, це ж, блять, не армія!”), але… Юля, Юля… Що ж таке ти робила з Іваном Петровичем? Нагадувала шкільне кохання? Дорогу двоюрідну бабусю?!.. Нове правило прижилося і дуже швидко цією заразою захворіли всі відділи Фірми.