Юля якось напрочуд голосно відсьорбнула пиво.
– Перестань, Льодя. Він просто запрацьований.
РОЗДІЛ 9
Як і передбачала Юля, недороге і комфортабельне житло знайти було важко. Дівчина переглянула всі газети з оголошеннями, опитала всіх знайомих, зверталась у ріелтерські компанії – але все було марно. Або невиправдано дорого, або на околиці Міста, або проблеми з графіком подачі води (що у Місті було неабияким питанням!), або з господарями, або або або або… В Місті була зайнята кожна більш-менш пристойна шпарина.
Юля прохала допомогти Бориса, але він постійно не мав часу: зустрічі, наради, сауни з „колегами по цеху”… Одного разу вона таки не витримала і влаштувала Ткачуку сцену – мовляв, ти мене вже зовсім ігноруєш; ні в чому не допомагаєш; якби не робота на Фірмі, то узагалі б не бачились, та і на Фірмі майже не перетинаємось; навіщо я тобі посади вибиваю, до Директора підлещуюсь, посміхаюсь, жопою кручу – щоб ще більше не бачитись?! Борис мовчки вислухав, повернувся і пішов. Юля від злості проплакала півночі. На другий день Борис тільки спитав: „Заспокоїлась? Ну і слава Богу”. І все. Юля посердилась зо два дні і пробачила. Вона розуміла, що з того часу як Володю призначили на посаду комерційного директора Фірми (це був такий собі „хід конем” Директора – радянський метод усування людини із посади – підвищення по службі), яку власне під нього і створили, Борис обійняв місце начальника свого відділу і обов’язків у нього побільшало. Ситуацію ускладнило також те, що половина відділу після „усунення” Володі звільнилась за власним бажанням. Набір новачків приніс Ткачуку великий головний біль, так як багато часу йшло на контроль виконуваної ними роботи.
– Для чого мені це все? – питала себе Юля, гортаючи чергову газету оголошень. Але продовжувала шукати. Вона сподівалась, що в новому помешканні вони з Борисом оселяться вдвох. Чоловіча гідність не дозволяє йому переїхати до мене, до себе в гуртожиток кликати теж не вельми зручно… А так все повинно стати на свої місця.
Фортуна продемонструвала чудеса стоматології як завжди несподіванно. Глибокою осінню, коли вогкі холодні вітри почали наполегливо нагадувати про швидке наближення зими, Юля без ентузіазму переглядала свіжу порцію рекламної преси, що надходила на адресу Фірми. Відмітивши маркером кілька принадних пропозицій „здам житло”, дівчина взялась за телефонну слухавку.
– Альо? Доброго дня, я по оголошенню… Здали? Вже? Вибачте… Добридень, скільки у вас кімнат? Добре, дякую, буду шукати… Альо, ви оголошення подавали?..
Юлину бесіду краєм вуха слухала прибиральниця, пані Стася, що підмітала зелений ковролін приймальної. Коли дівчина роздратовано поклала слухавку, пані Стася невпевнено запитала:
– Юлічка, ви собі квартиру шукаєте?
– Та не собі, – відмахнулась та.
Прибиральниця зам’ялась. Потім зробила ще кілька механічних рухів віником і повернулась до столу секретарки.
– А кому, якщо не секрет?
– Що кому? – не зрозуміла Юля, що вже заглибилась у свій звичний пасьянс.
– Ну, кому житло шукаєте? – перепитала прибиральниця.
– А вам, пані Стася, яка різниця? Ну, Борису Володимировичу, припустимо.
– Ткачуку? З маркетингу?
– Так, йому.
– Просто, Юлічка, ми з чоловіком будемо квартиру під проживання здавати… – пані Стася говорила дуже невпевнено, неначе соромилася своїх слів. – Та боїмося будь-кого туди пускати… Думаю, може вам запропоную…
Такої разючої переміни в поведінці Юлі пані Стася ще не бачила. Секретарка вискочила з-за столу, посадила її на м’який диван для відвідувачів і нетерпляче запитала:
– Серйозно? А на якій вулиці?
– На Стрийській… Біля повороту на Володимирську. Може знаєте, Юлічка, там такий малесенький прохід в дворик є…
Юля була сама не своя від радості – ідеальний район! Те, що власне Бориско і хотів!
– А кімнат скільки?
– Дві кімнатки, кухонька є, ванна, туалет… І з подачею води особливих проблем немає…
Юля сказала „Одну хвилиночку” і заходилась готувати чай. Пані Стася замахала руками:
– Юлічка, дівчинко, не треба, зараз пан Диретор приїдуть, ще нагримають на мене! Не треба, дитинко!
Юля повернулась до дивану.
– А скільки хочете за місяць?
Пані Стася знизала плечима.
– Та так як люди беруть… Ну, для вас буде трохи дешевше звісно… Я ще з чоловіком пораджуся, але думаю, що гривень триста-триста п’ятдесят.
Юля аж підскочила. Яка удача! Подібні квартири в тому районі здавали рази в два дорожче.
– Пані Стася, ви просто диво! Ми згодні, вже вам кажу, навіть нікого більше не шукайте, чуєте мене? Ми можемо навіть сьогодні приїхати подивитися!