Михась сумно засміявся.
– Чувак, хай пробачить мене мій Фах, але ці студіки мають бути такими спеціалістами в своїй галузі, щоб до них приставили по десять перекладачів! – Михась ще раз затягнувся і гидливо викинув недопалок. – Хоча, якщо людина не знає елементарних понять, в мене їй теж, як то кажуть, ловити нічого… Вчитися іди, село! Ін інгліш, пліз **!
Климовський теж засміявся.
– В нас теж такі є, – сказав він. – “Тато бики годує, п’ятнайцять соток поля, хоче жеби дитина в гінституті сі вчила”. А дитині в голові тільки бари і дівки… Яка там наука! Тато п’ять років за нас платить! Гуляємо!.. Або мажорні є, з барсетками… Худі, злі, прокурені гопніки з вічно голодними, наглими, бігаючими очима. “Ми, тіпа, па-антові”! Теж унікали порядні. А, не будем про сумне!
Хлопці, підсміюючись, дійшли до зупинки таксобусів.
– Може, маршрутку впіймаємо? – запитав Гриня. – Налазився сьогодні як пес… Пішки вже щось не пре. Давай, вони вже не заповнені їздять!
Михась зам’явся.
– Та можна в принципі… Але я з Сухаренком все на пиво пустив. Ти сідай, а я піду… Тут напряму однаково вже недалеко… А таксобус аж по об’їзній їде…
Гриня засміявся.
– П’янота ти наша. Нічого, щось придумаємо…
Вдалині, поміж світла інших автомобільних фар, з’явилися габаритні вогні маршрутки. Гриня витягнув з кишені жменю копійок і відрахував необхідну суму. Михась зупинив таксобус.
– За двох, – Гриня всипав копійки водію у долоню. Хлопці пройшли усередину.
Маршрутка не була забитою, проте вільних місць для сидіння не було. В напівтемряві салону Михась обережно протискався по проходу з гітарою. Гриня слідував за ним.
Тут Михась раптово зупинився, Климовський наштовхнувся на нього.
– Ти чого? – незадоволено спитав Гриня.
Та Михась не слухав його.
– Маркіта! – радісно гукнув він. – Додому їдеш?
Гриня заглянув за Михасеве плече і завмер. Маркіта виявилася напрочуд привабливою дівчинкою. Це було помітно навіть при тьмяному освітленні маршрутки. Великі світлі очі, темне хвилясте волосся і дивовижно чуттєві губи. “Звідки в Михася такі знайомі?” – із заздрістю подумав Гриня.
– Привіт, сусіде! Поруч живемо, а в маршрутках бачимось! – Климовський був вражений ще більше. Маркіта оглянула Михася і кивнула на кофр з гітарою. – А ти звідки такий гарнесенький?
Тут Гриня страшенно пожалкував, що залишив гітару вдома.
– Та з репетиції їду, – заторохтів Михась. – Я ж в Групі граю. Чула про таку?
– Ні, не чула. Ану, розказуй, Мішка, що за Група… Що це таке? Сусіди – великі музиканти, а я нічого не знаю!
Гриня відвів погляд від дівчини. Хлопець зрозумів, що починає набувати дурнуватого вигляду, який притаманний людям при спілкуванні з… Ну, ви самі розумієте. Імовірним об’єктом інтиму.
Далі Супер-Гітарист запально розповідав про Групу, Маркіта слухала, а Гриня робив вигляд, що він є атрибутом інтер’єру маршрутки. Аж нарешті Михась згадав хто платив за його проїзд.
– До речі, – артистично вишукано сказав він і штурхнув Климовського ліктем в бік. Гриня ледь не впав. – Це Гриня, наш фронтмен (Михась полюбляв іноземні слівця – це було професійним), він тут стоїть, морозиться, але він в нас просто чума-а-а!
“Дякую, чувак”, – подумав “Просто Чума”. Климовському чомусь стало незручно. Він повернув голову і зустрівся із зацікавленим поглядом дівчини.
– Привіт, – якось невиразно вимовив Гриня. “Мудак! Що це було? Де інтонація, де посмішка, де вогник в очах? Мудак! Ненавиджу тебе! Отруюсь, їй-богу, отруюсь!”.
– Мар’яна, – дівчина приязно посміхнулась. – Можна також Маркіта. Ми з цим чудом, – вона кивнула на Михася, – ще в садочок разом ходили, потім в школу… Та й сусіди ми, одним словом… Щоправда, бачимось рідко.
– Гриня недавно в нашому районі живе, – втрутився Михась. – Ой, чуєш, чувак, тобі виходити зараз!
Гриня визирнув у віконце. Справді, час було на вихід. Він повернувся до Маркіти і посміхнувся:
– Приємно було познайомитися, – Мар’яна знову мило посміхнулася і помахала ручкою. – Може, ще побачимось… – І Гриня вкотре був обласканий посмішкою. – До понеділка, чувак! – кинув Климовський Михасеві і рушив до виходу. – Шофер, на зупинці, будь-ласка!
* * * * *
Гриня проводив поглядом маршрутку, випустив клуб сивого диму і посміхнувся. Він згадав світлі очі Маркіти і… Так, Климовський нарешті дещо зрозумів. На одній дівчині ще світ клином, слава Богу, не зійшовся. Воно ж не Єва. Не одна, так інша. І зовсім необов’язково порівнювати всіх з Нею, брехня це все. У Грині було таке відчуття, що він одужав після затяжної хвороби.