Копійки заради!
РОЗДІЛ 4
Борис з натугою відкрив повіки. Сонячне світло неприємно різануло по очах, кімната перетворилася на ввімкнену пральну машину.
Борис зажмурився і відкинувся на подушку. Подумки вилаявшись, простягнув руку і намацав поруч тумбочку. За якийсь час „пралку” вимкнули.
В голові у хлопця вертілися тисячі фраз, більшість з яких починалася словами “бля, навіщо ж я вчора…” і продовжувались усілякими дивними недрукованими виразами.
Одним словом, похмілля було у розпалі.
Раптом Борис відчув шалену спрагу. Складалося враження, що за період його сну у роті виросли якісь дивовижні тропічні квіти, висмоктали з нього усю вологу і зів’яли вщент, підступно згублені своєю водяною жадібністю. Парубок привідкрив одне око – графін на столі був порожнім. Вкотре лайнувшись, Борис вирішив піти до умивальників у туалеті. Дане приміщення знаходилося з іншої сторони гуртожитського коридору і думка про мандрівку туди не надто звеселяла парубка. Проте вона була вкрай необхідною.
Борис зібрався з силами і сів на ліжку. Його ледь не знудило. Посидівши кілька хвилин, хлопець все ж підвівся і побрів у туалет.
Шановний читачу, не подумай поганого – вживання алкоголю не було у Бориса ні звичкою, ні хоббі, ані спортивним інтересом. Просто вчора Фірма відмічала черговий ювілей свого вельмишановного Директора. З такої нагоди на один вечір непоказний список страв їдальні підприємства перетворився на добірне меню вишуканого столичного ресторану. Запрошеними на свято були всі працівники Фірми або, принаймні, складалося таке враження.
Пили багато і ще більше. Не пити було неможливо – адже всі спічі та тости проголошувалися за здоров’я шановного Директора! Будь-яка не перехилена до дна чарка могла бути трактованою як прихована неповага. Проте і сп’яніння не схвалювалося – злі язики одразу ж поставили б на людину відповідне тавро. Тому Борис із співчуттям дивився на працівниць-жінок і підозрював, що не одна пляшка горілки та коньяку вже розлита на підлозі під святковим столом.
…Борис зігнувся над умивальником і відкрутив кран. Нехтуючи застороги Міністерства охорони здоров’я та санепідемстанції, він жадібно припав вустами до крижаного струменя води. У ніс вдарив їдкий хлорний запах, але зараз Борису було на це начхати. Втамувавши спрагу, він умив обличчя і провів вологими долонями по короткому темному волоссю.
Потроху ставало легше.
Борис підвів голову і подивився на себе у дзеркало. Похмільно-безвиразний погляд, сіра пилюка щетини на щоках і підборідді… І фіолетовий синяк розміром зо дві п’ятикопійчані монети трохи лівіше карку.
Думки проясніли в один момент. Борис одним рухом закрутив кран і, послизнувшись кілька разів на слизькому кафелі, прожогом вилетів з туалету.
Рвучко відчинивши двері своєї кімнати, хлопець підбіг до крісла, на якому було звалене те, що вчора мало вигляд костюму. Нетерпляче висмикнувши з купи одягу сорочку, Борис поспішно розгорнув її і прикипів поглядом до лівого манжету.
Там яскравою помадою було незграбно виведено: 85-16-19, ЮЛЯ
…Свято потроху досягало апогею. Як не намагалися працівники тримати себе у рамках дозволеного, алкоголь таки хоч і повільно, але досить впевнено проникав у їхню кров та свідомість. Привітальні промови лунали все гучніше та розв’язніше, хоча сам Директор і його свита-замісники вже давно залишили святкування. Спиртне часто лилося мимо келихів. Сусід зліва майже зовсім оглушив вже також порядно сп’янілого Бориса своїми регулярними вигуками “За Івана Петр-р-рови-и-ича-а-а!”, а захмелілий Володя, який присів праворуч (і який чомусь не поїхав з керівництвом), набрид із пропозиціями типу: “Ну що, братан, давай по п’ятдесят?..”. Голос у Володі при цьому робився незрозуміло-змовницьким і підпилий парубок почав дратуватися.