І твоя хвалена власна думка – це взагалі не розкіш, ти помиляєшся. Хоч її тепер теж купують за гроші. За “бабло”. Ось так. Привіт, дурники!
Тож цілком очевидно, що Особистість також ненавидить Місто – скільки можна проштовхуватися ліктями крізь сіру трясовину, для якої, фактично, це все і робиться? В чому сенс? У результаті (і якому?!) чи самій боротьбі?
Хтось забув одну важливу річ. Тільки сірість скеровує сірість.
Пам’ятай, Особистосте, що світло може лише розсіяти пітьму. Світло не здатне керувати нею; а тільки знищувати.
Тож Тебе не люблять, Особистість. І не полюблять. Пробач за пессимізм. І за відвертість.
Твоя вічна доля – любити тих, хто не розуміє Тебе і розуміти тих, хто Тебе не любить; зневірюватись у Собі і вірити у Когось – Високого, Світлого і Недосяжного. Шукати “щось”, а губити “чомусь”. І усвідомлювати все це.
Так будь же благословенною.
Або хоча би просто будь…
…Місто вкотре погордливо випростало широкі кам’яні груди старих будинків. Воно мало всі підстави пишатися Собою. Захихотіло задоволено підвипившими голосами, замугикало під ніс нічними дискотеками… аж запищало від радості автомобільними гальмами!
Ще б пак!
Знову Місто довело, що Воно – найсильніше. І жоден із смертних не має права показувати власні амбіції і зазіхати на хай навіть віртуальну моральну владу над Ним. Малі ви всі, а я Старе і Хитре.
І змінює день ніч, змінюються мода і календарі, покоління виринають нізвідки і туди ж повертаються – а Місто лише росте і міцніє. Шириться, розповзається по землі і по наших душах.
Заздрить, обговорює, співає і сміється, вболіває за свою футбольну команду, похмільне по понеділках і після свят, харизматично не визнає влади, вірить у гороскопи і занадто любить себе… Місто таке ж як ми.
Місто живе.
2001 – 2006 рр.