— Ну, батя твій і справді дурнем був, якщо про такі речі тріпався. А ти — помовч! ...Гаразд, ступай з Богом. Переодягнутися не забудь, коли з лісу виходитимеш, а все своє в трясовині втопи чи спали. Точно справишся з новим життям?
— Я — так. А як же він?
— І він справиться. Не перший, надійсь, і не останній. Перевірено, вже. Ну, йди.
Вона посиділа, дивлячись услід Дурню, потім скосила погляд на свого нареченого. «Все-таки не так самотньо житиму, буде тепер з ким словом перекинутися».
Тут уже й Іван-Царевич отямився. Спробував обуритися: «Що стало?!..» — та не договорив.
Відволікся, щоб збити язиком смачненького комара.
Свої зауваження та думки про книгу Ви можете залишити в Інтернеті на сайті автора за адресою:
http://puziy.faust.net.ua/
