Приходить захеканий Бідон.
— Накрапає. Буде гроза.
— Гроза? Це нам на руку, — жує м'ясо Тюля.
— А чьо на руку? — перепитує Мишка.
— Розмиє наші сліди, — кидає Циркуль.
— Дебіли, — невдоволено кидає Тюля. — Менше будете лазити сьогодні, де не нада. — Висипає з банки м'ясо в каструлю і помішує ложкою. — Запах — просто ням-ням.
Мишка підіймається зі стільця, дістає із шкафчика кілька металевих мисок і ложки, розкидає кашу по порціях:
— На всіх не вистачить.
— Що значить «не вистачить»? — запитує Бідон.
— Я не буду їсти, — тихо промовляє Рома. — Моє — поділіть між собою.
Тюля насторожується, пильно придивляється до її гарячого, хворобливого обличчя, яке відрізняється від інших при тьмяному освітленні свічки, що своїм палахкотінням на долю секунди то вириває обличчя із темряви, то знову віддає в її обійми.
Да — у неї мабуть температура. Невже від вражень? Ніколи б не подумав, що на фізичне почування може вплинути душевний стан.
— Шо з тобою? — запитує Тюля.
— Мені погано.
— Балда болить?
— Все болить. Все.
— Їй треба до лікаря, — кажу Тюлі, але він на мої слова не звертає увагу.
— Може пройде? — запитує Булавка. — Я тоже деколи хворію, але це проходить, на, саме по собі. Застуду я навчився лікувати водярою, на: перед сном бухаю, а на ранок встаю нормальним.
— Вася, не кумар! — невдоволено обриває його Тюля.
Рома заплющує очі, тримаючи Тюлю за руку.
Вони кілька хвилин між собою перешіптуються. Тюля обережно кладе Рому на ліжко, дає їй мінеральну воду у маленькій пластмасовій пляшечці. Вона напівлежачи п'є, її горлянка рухається, а по обличчю стікає прозорими краплинами важкий піт.
Мабуть, у неї — серйозно. Треба викликати «швидку» — думаю про себе. Рома тихо каже, що не треба переживати — це скоро мине, треба лише полежати.
Дивлячись, як їдять друзі, в мене несподівано виникає думка, що вони беззахисні, потребують опіки, наче маленькі діти, які втратили батьків. Бідон повагом відправляє ложку каші з вершечком у свій великий, як темна печера, рот. Циркуль працює ложкою швидко, так, наче боїться, що зараз у нього відберуть миску. Мишка їсть мляво, здебільшого порпається, скаржиться, що не може хавати несолене. Дивно спостерігати, коли кілька людей зосереджено мовчать, тільки ложки стукотять об алюмінієві миски. Справді, вони навіть трішки миролюбні і симпатичні, не скажеш, що лише годину тому вбили свого однолітка.
Спокій подібного трапезування лякає і навіює смуток. Тривога несподівано зростає у скаженій прогресії, підскакує, як температура, і простягається в нещодавнє минуле, у той тьмяно-вологий парк, де ми — за куций проміжок часу — стали іншими.
— Придурки.
На мить всі замовкають, на мене з різних кутків дивляться зацікавлені очі.
— Ти щось квакнув, Професор? — запитує Вася Булавка.
— А ти не чув?
— Шо ти мав на увазі? — втручається Тюля.
— Нічого.
— Нічого?
— Не зовсім.
— Професор, не кумар, — знову озивається Булавка. — Хочеш сказати, що не такий, як всі? Да?
— Я цього не говорив.
— Так хулі пантуєшся?
— Я хотів сказати, що всі ми придурки.
Вони ще кілька секунд пережовують мої слова, Бідон несподівано заливається сміхом, який підхоплює Мишка.
— Придурки, — дивним голосом повторює вона. Знову тиша.
їхнє поглинання їжі нагадує сплячку, бо всі сидять наче непритомні. Першим очунює легким покашлюванням Булавка, дістає з пачки губами цигарку. Голодними очима пасе Мишку і збиває попіл на підлогу.
— Чьо не жереш? — запитує у мене.
— Не хочу.
Тюля зводить брову і каже, що є кілька ложок тушонки і хліб. Знизую плечима і відповідаю, що за інших обставин можливо би й прилучився. Присутні насторожуються, а Мишка запитує, про які ще такі обставини йдеться.
— Після парку не хочу.
— Ти що, святий? — озивається Булавка, дебільно посмикуючи головою, і регоче, але під пильним поглядом Тюлі раптово замовкає. Потім підходить зі свічкою в руці до Мишки, наближається устами до її вуха. Вони підводяться і віддаляються у сусідню кімнату, вхід до якої завішаний старим покривалом.
— Обережно, там вода. Від дощу затопило. Ідіть по дошці.
До нас долітає легкий сміх і плюскіт — певно ненароком ступили у калюжу, а потім чути, як риплять пружини — сіли на залізне ліжко.
Думаю про мертвого. Господи, яким лайном ти нас випробовуєш?
Закурюю і дивлюся на Рому.
Вона, втупившись у стелю, облизує язиком губи і тримає Тюлю за руку.