— Ну ж бо, міс Кейт, насмільтеся, зробіть добре діло.
Міс Кейт надійніше закріпила пенсне на своєму чималому носі.
— Ви, звісно ж, не хочете штовхнути мене на зраду, містере Моем, не кажучи вже про те, що стара корова витурить мене, коли довідається про мій непослух. Картки всі в конвертах, лежать на столі. Я подивлюсь у вікно — ноги розімну, бо затерпли від довгого сидіння, та й краєвидом помилуюсь. Ну, а за те, що діється в мене за спиною, з мене ні бог, ні люди не спитають.
Коли міс Кейт повернулася на своє місце, конверт із запрошенням лежав у мене в кишені.
— Радий був побачити вас, міс Кейт, — сказав я, простягаючи їй руку. — А в чому ви з’явитесь на маскарад?
— Я дочка священика, сер, — відказала вона. — Такі дурощі я лишаю вищим класам. Після того, як я простежу, щоб репортерів «Геральд» і «Мейл» нагодували вечерею і подали їм пляшку шампанського, але не найкращого, яке є в наших погребах, мої обов’язки скінчаться, і я піду собі до своєї спальні, щоб без перешкод тішитися читанням детективного роману.
VIII
Днів через два, коли я знов завітав до Елліота, він весь сяяв від радості.
— Гляньте, — сказав він — ось моє запрошення. Прийшло сьогодні вранці.
Він дістав картку з-під подушки й показав мені.
— А що я вам казав? — відгукнувся я. — Ваше прізвище починається на «Т». Мабуть, секретарка тільки щойно дійшла до неї.
— Я ще не відповів. Дам відповідь завтра.
На мить я злякався.
— Хочете, я відповім за вас? Ітиму від вас і вкину відповідь у поштову скриньку.
— Ні, навіщо ж. Я цілком спроможний сам відповідати на запрошення.
«На щастя, — подумав я, — конверта розкриє міс Кейт, і в неї стане глузду не показати його своїй господині». Елліот подзвонив.
— Хочу показати вам свій костюм.
— Невже ви й справді збираєтеся поїхати, Елліоте?
— Аякже. Я не вдягав його, відколи був бал у Б’юмонтів.
На дзвінок з’явився Жозеф, і Елліот звелів йому принести костюм. Він лежав у великій плоскій коробці, загорнений у цигарковий папір. Довге, з білого шовку трико, короткі панталони із золотої парчі з розрізами, підшитими білим атласом, така сама камізель, плащ, брижатий комір, пласковерха оксамитова шапка й довгий золотий ланцюг, із якого звисав орден Золотого руна. Я розпізнав пишне вбрання Філіппа Другого на Тіціановому портреті в Прадо і, коли Елліот запевнив мене, що це точна копія того костюма, в якому граф де Лаурія був присутній на весіллі іспанського короля з королевою Англії, мимоволі подумав, що цього разу він дав завелику волю своїй уяві.
Наступного ранку я саме снідав, коли мене покликали до телефону. Дзвонив Жозеф — уночі в Елліота знов був напад, і лікар, якого негайно викликали, не певен, чи доживе хворий до вечора. Я сів у машину й помчався в Антіб. Елліота застав непритомного. Досі він уперто відмовлявся від доглядальниці, але тепер, на щастя, біля його постелі пильнувала жінка, яку прислав лікар з англійської лікарні, що розташована між Ніццою та Больє. Я вийшов послати телеграму Ізабеллі. Вони всією родиною проводили літо на недорогому приморському курорті Ля-Боль. Дорога звідти була неблизька, і я побоювався, що вони не застануть Елліота живого. Якщо не рахувати двох Ізабеллиних братів, яких він не бачив багато років, в нього не було іншої рідні.
Але воля до життя була дужа в ньому, а чи подіяли ліки, та протягом дня він помалу прийшов до тями. Геть розбитий, він ще бадьорився і задля розваги закидав доглядальницю нескромними питаннями про її інтимне життя. Я пробув біля нього майже до вечора, а наступного ранку приїхав знов і застав його дуже кволого, але досить бадьорого. Доглядальниця впустила мене до нього зовсім ненадовго. Я непокоївся, чому немає відповіді на мою телеграму. Не знавши Ізабеллиної адреси в Ля-Боль, я телеграфував на паризьку квартиру, і тепер боявся, що консьєржка забарилася переслати телеграму. Тільки через два дні я дістав відповідь, що вони негайно виїжджають. Треба ж такому трапитись: Ізабелла з Греєм якраз подорожували машиною по Бретані, а телеграма чекала на них вдома. Я поглянув на розклад руху поїздів — вони могли приїхати не раніше, ніж через тридцять шість годин.
Рано-вранці наступного дня Жозеф знов зателефонував мені. Елліот, мовляв, перебув дуже тяжку ніч і просить мене приїхати. Я негайно вирушив. Жозеф зустрів мене на порозі й відвів набік.