Проживши в ашрамі дна роки, я подався до свого лісового притулку — з причини, яка видасться вам смішною. Мені хотілося провести там свій день народження. Добувся туди напередодні. Прокинувся ще вдосвіта й подумав: а добре було б із мого улюбленого місця подивитися схід сонця. Дорогу туди я знайшов би навіть із зав’язаними очима. Я прийшов, сів під деревом і став чекати. Ще не сіріло, але зорі вже поблякли на небі, день був близько. У мене виникло дивне передчуття, ніби зараз щось має статись. Помалу, майже непомітно для ока, світло почало просіюватися крізь темряву, — поволі, от ніби яка таємнича істота скрадалася поміж дерев. Серце у мене закалатало, мовби зачуло небезпеку. І тоді зійшло сонце.
Ларрі помовчав, сумовито усміхаючись.
— Не маю художницького хисту, не знаю слів, щоб ними змалювати картину; не до снаги мені розповісти вам так, аби ви немов увіч побачили, яке величне видовище відкрилося мені, коли у всій своїй красі засяяв день. Гори, порослі непрохідними джунглями, туман іще чіпляється за верхівки дерев, і далеко внизу — бездонне озеро. Через розколину в горах на озеро впав сонячний промінь, і воно заблисло, мов воронована криця. Краса світу захопила мене. Ще ніколи я не зазнавав такого піднесення, такої нетутешньої радості. В мені виникло дивне відчуття: спочатку дрож пробіг від ніг до голови, і я відчув, ніби враз вивільнився від свого тіла і вже безтілесним духом причащаюся такої краси, якої не міг навіть уявити зроду. Ніби я здобув якесь надлюдське знання. і все, що досі здавалося заплутаним, стало простим, а все неясне — з’ясувалось. Це було таке щастя, що воно завдавало болю, і мені хотілося того болю позбутись, бо я відчував: якщо це потриває ще хоч хвилину, я помру; і водночас це був такий рай, що я ладен був померти, аби він потривав довше. Як мені розповісти вам, що я почував? Словами такого блаженства не змалювати. Коли я прийшов до тями, то був геть виснажений і весь тремтів. Я заснув.
Прокинувся опівдні. Пішов до своєї хижки, й так мені на душі було легко, що я наче не йшов, а летів над землею. Я зготував собі попоїсти, голодний був як вовк, і закурив люльку.
Ларрі й зараз натоптав люльку й закурив.
— Мені страшно було подумати, що це було прозріння, що це я, Ларрі Даррел із Марвіна, штат Іллінойс, сподобився його, коли інші, роками позбавляючи себе земних радощів і вмертвляючи плоть, досі ждуть його не діждуться.
— А що, коли це був у вас просто такий гіпнотичний стан, викликаний вашим настроєм, та ще самотністю, таємничістю світанку й воронованою крицею того вашого озера? Чим ви доведете, що то було са́ме прозріння, осяяння?
— Лише тим, що я твердо, як ні в чому іншому, переконаний: це було воно. Зрештою, це було переживання того самого порядку, як те, що його зазнавали містики у всіх краях, у всі віки. Браміни в Індії, суфії в Персії, католики в Іспанії, протестанти в Новій Англії. І наскільки взагалі можливо описати те, що не дається описові, вони й описували його десь тими самими словами. Заперечувати той факт, що таке переживання буває, неможливо; трудність лише в тому, як його пояснити. Чи то я злився на мить водно з Абсолютом, а чи з царини підсвідомого вивільнилася спорідненість із вселенським духом, яка дрімає у всіх нас, — далебі, не знаю.
Ларрі помовчав хвилину, а тоді лукаво глянув на мене.
— Між іншим, — сказав він, — а ви можете мізинцем торкнутись великого пальця?
— Авжеж, — відповів я, сміючись, і зараз же продемонстрував це.
— А відомо вам, що на це здатні тільки людина й примати? Рука — дивовижне знаряддя, і саме тому, що великий палець стоїть проти решти пальців. То хіба не можна припустити, що цей супротивно поставлений великий палець, звісно, в якійсь зародковій формі, розвився спочатку лише в окремих особин далекого предка людини й горили, а спільною для того предка ознакою став аж через незліченне число поколінь? І чи не можна так само припустити, що всі ці випадки єднання з вищою Реальністю, якого зазнали стільки різних людей, вказують на розвиток у людини певного шостого чуття, і що це чуття в далекому-далекому майбутньому стане властиве всім людям, так що вони зможуть сприймати Абсолют так само безпосередньо, як ми нині сприймаємо речі чуттєвого світу?