— І як би це, на вашу думку, вплинуло на людство? — спитав я.
— Цього я не можу вгадати — так само, як та істота, котра перша відкрила, що вміє торкнутися мізинцем великого пальця, не могла передбачити, які безмежні можливості відкриває цей простенький рух. Про себе можу сказати тільки те, що могутнє почуття миру, радості і впевненості, яке пойняло мене в мить екстазу, живе у мені й досі, а краса світу сяє мені так само свіжо та яскраво, як і тоді, коли це видіння вперше засліпило мені очі.
— Але ж, Ларрі, хіба ваша ідея Абсолюту не веде до висновку, що світ із його красою — це тільки ілюзія, майя?
— То помилкова думка, ніби індуси розглядають світ як ілюзію. Це не так. Вони лише стверджують, що світ реальний не в тому ж розумінні, що й Абсолют. Майя — це лише припущення, з допомогою якого ці пристрасні мислителі пояснюють, як Безконечне могло породити Конечне. Шанкара, наймудріший з них, дійшов висновку, що це нерозв’язна загадка. Розумієте, найтрудніше пояснити, чому й навіщо Брахман, тобто Буття, Блаженство й Свідомість, сам собою незмінний, який споконвіку й довіку перебуває та утримує себе в спокої, який має все й нічого не потребує, а отже, не знає НІ зміни, ні боротьби, одне слово, довершений, — навіщо він створив видимий світ. Коли таке питання поставиш індусові, то почуєш на відповідь, що Абсолют створив світ задля розваги, без будь-якої мети. Та коли згадаєш потопи й голод, землетруси, та урагани, та всі недуги, які успадковує всяка плоть, твоє моральне почуття повстає проти ідеї, що всі ті жахи могли бути створені для забави. Шрі Ганеша мав надто добре серце, щоб вірити в таке; він вважав, що світ — це прояв Абсолюту, надмір його довершеності. Він учив, що бог не може не творити й що світ — це прояв його, бога, природи. Коли я спитав, чому, якщо світ — прояв природи довершеної істоти, чому цей світ такий осоружний, що єдина розумна мета, яку може поставити перед собою людина, полягає в тому, щоб вивільнитися від його пут, — то Шрі Ганеша відповів, що мирські втіхи минущі й тільки Безконечність дає тривке щастя. Але від безконечного тривання добре не стане кращим, ані біле білішим. Хай троянда опівдні втратила красу, якою пишалася на світанку, все ж та її краса була реальна. У світі немає нічого сталого, й нерозумно просити, щоб щось хороше тривало довше, та ще нерозумніше не тішитися ним, поки воно є. Якщо змінність закладена в самій суті буття, то хіба не розумно було б узяти її за підвалину нашої філософії? Ніхто з нас не може двічі ввійти в одну й ту саму річку, але річка тече собі, й та, інша річка, в яку ми входимо, також прохолодна й освіжає тіло.
Арії, коди тільки прийшли до Індії, розуміли, що відомий нам світ — лише видимість світу, який нам не відомий, але вони приймали його як щось милостиве й прекрасне. Лише через багато віків, коли їх стомили завоювання, коли нездоровий клімат виснажив їхню життєву силу, так що вони й самі зазнали на собі вторгнення ворожих орд, вони почали добачати в житті лише зло й запрагли звільнитися від його повторень. Але чому ми, люди Заходу, а надто ми, американці, маємо лякатися занепаду й смерті, голоду й спраги, хвороб, старості, горя й розчарувань? Ми носимо в собі дужий дух життя. Того дня, коли я сидів у своїй брусованій хижці й курив люльку, я почувався живішим, ніж будь-коли раніше. Я відчував у собі енергію, яка так і просилася, щоб її до чогось прикласти. Зректися світу, всамітнитися у монастирі — це було не для мене; я хотів жити в цьому світі й любити все в ньому суще, хай не заради нього самого, а заради Безконечного, що проймає всі речі. Якщо в ті хвилини екстазу я справді був одно з Абсолютом, тоді, якщо вони кажуть правду, ніщо не зіб’є мене з мого шляху, і, коли я виповню карму свого теперішнього життя, то більше вже не повернуся. Ця думка сповнила мене жахом. Я хотів жити знову й знову. Я ладен був прийняти будь-яке життя, хай нужденне й стражденне, я відчував, що тільки життя за життям, і знов життя за життям можуть наситити мою жадобу, мою снагу та мою цікавість.
Наступного ранку я зійшов з гір у долину, а ще через день прибув до ашрами. Шрі Ганеша здивувався, побачивши мене у європейському вбранні. А я вдягнув його в лісниковій оселі, перш ніж піднятися до хижки, бо там було прохолодно, та так і забув перевдягтися.