— Так, це благородний ідеал.
— То хіба не варто бодай спробувати його досягти?
— Але невже ви уявляєте собі, що ви сам-один зумієте хоч якось вплинути на такий неспокійний, невгамовний, беззаконний, геть індивідуалістичний народ, як американці? Та це все одно, як коли б ви взялися голими руками стримати течію Міссісіпі.
— Попиток — не збиток. Хтось один та вигадав колись колесо. І закон тяжіння відкрила одна людина. Ніщо не минає безслідно. Киньте у ставок камінь — і вже всесвіт трохи не той, що був досі. Помиляються ті, хто думає, ніби життя індійських праведників нікчемне. Вони — зорі серед пітьми. Вони носії ідеалу, який підносить дух їхніх ближніх; простим людям його, може, й не досягти ніколи, та вони той ідеал шанують, він справляє благотворний вплив на їхнє життя. Коли людина стає чистою і досконалою, вплив її особистості дедалі поширюється довкола, й ті, хто шукає правди, звісно ж, тягнуться до неї. Можливо, коли я вестиму таке життя, яке сам собі намітив, то воно вплине на інших, хай навіть цей вплив буде не більший, ніж кола на воді від кинутого каменя; але за першим колом виникне друге, а далі й третє, і хто зна, може, бодай кілька душ збагнуть, що мій спосіб життя веде до спокою і щастя, і тоді вони, у свою чергу, почнуть научати інших того, що перейняли у мене.
— А чи не недооцінюєте ви, Ларрі, тих сил, з якими надумали поборотись? Щоб ви знали, філістери вже давно відмовились від вогнища й диби як засобу придушення небезпечних для них поглядів; вони винайшли зброю ще більшої вбивчої сили — глум.
— Мене не так легко дійняти, — усміхнувся Ларрі.
— Що ж, тоді лишається сказати одне: щастя ваше, велике щастя, що ви маєте постійний прибуток.
— Так, він мені добряче придався. Без нього я не зміг би зробити всього того, що зробив. Але тепер моє учнівство закінчилось. Нині цей прибуток для мене — лише тягар, та й годі. І я його позбудусь.
— Це був би вельми нерозважний вчинок. Єдине, що дозволить вам провадити обраний спосіб життя, — це матеріальна незалежність.
— Навпаки, матеріальна незалежність позбавила б мій спосіб життя будь-якого сенсу.
Я не стримав роздратованого жесту.
— Все це може бути ой як чудово для жебрущого праведника в Індії: він може спати собі під деревом, а благочестиві люди, аби зажити праведності, залюбки наповнять його мисочку їжею. Та американський клімат аж ніяк не годиться для ночівель просто неба, і, хоч я, може, знаю не так багато про Америку, але одне знаю достеменно: якщо всі ваші краяни одностайні в чомусь, то це в тому, що коли хочеш їсти, то будь ласкавий працювати. Бідолашний мій Ларрі, та перш ніж ви встигнете взятись за свою справу, вас там запроторять як волоцюгу в робітний дім.
Він засміявся.
— Знаю. Звісно, треба пристосуватися до навколишнього середовища і, звісно ж, я працюватиму. Приїду й спробую дістати роботу в гаражі. Я непоганий механік, думаю, що влаштуюсь.
— А чи не буде це пустим марнуванням енергії, яку з більшою користю можна було б ужити для чогось іншого?
— Фізичну працю я люблю. Я завжди рятувався нею від розумової перевтоми, добре покріпляє дух. Пригадую, читав я одну біографію Спінози й дивувався, як нерозумно міркує автор: мовляв, якою жахливою перешкодою було Спінозі те, що він мусив шліфувати лінзи, аби заробити собі на нужденне прожиття. А я певен, що це допомагало його мислительній роботі, хоча б тим, що відволікало на якийсь час від виснажливих теоретичних побудов. Коли я мию машину чи копирсаюся в карбюраторі, голова моя відпочиває, а коли впораєш таку роботу, приємно усвідомлювати, що ось це зробив, час — не минув марно. Звісно, я не мрію працювати в гаражі довіку. Вже стільки літ не був я в Америці, треба її заново пізнавати. Постараюся влаштуватись водієм вантажної машини. Це дасть мені змогу об’їздити всю країну з краю в край.
— Ви чи не забули про найкориснішу функцію грошей — вони заощаджують час. Життя таке коротке, стільки всього хочеться зробити, треба кожною хвилиною дорожити, а ви подумайте, скільки марнується часу, якщо йти пішки, коли можна під’їхати автобусом, чи трястися в автобусі, коли можна взяти таксі.
Ларрі усміхнувся.
— Слушно. А я й не подумав. Але з цією трудністю я впораюсь — матиму своє, власне таксі.
— Як же це так?
— Як накатаюсь, то загніжджуся в Нью-Йорку — почасти тому, що там найкращі бібліотеки. На прожиття мені треба дуже мало; де, на чому спати — мені байдужісінько, їсти я можу раз на день, мені цього вистачає. На той час, коли я надивлюсь Америки вдосталь, я наощаджу досить грошей, щоб купити таксі й зробитися таксистом.