— Він проживає в Санарі.
Інспектор підвів голову — видно було, що він зацікавився. — Де саме?
Я пам’ятав слова Ларрі про те, що Огюст Котте здав йому свій будиночок, і, повернувшись на різдво додому, запросив його до себе погостювати, та Ларрі, як і слід було сподіватись, відмовився. Я дав інспекторові його адресу.
— Зателефоную в Санарі, накажу, щоб його приставили сюди. Певне, варто його допитати.
Видно було, що інспектор так і вхопився за цю ідею: ось кого слід запідозрити! — але мене це тільки насмішило. Я не сумнівався, що Ларрі легко доведе свою цілковиту непричетність до цієї справи. Я попросив інспектора розповісти все, що було відомо про сумну кончину Софі, але він тільки доповнив кількома подробицями те, що я вже знав. Двоє рибалок витягли тіло на берег. «Зовсім голу» — це було романтичне перебільшення мого поліцейського із Сен-Жана. Вбивця залишив на жертві пояс і ліфчик. Якщо Софі була одягнена так само, як того дня, коли я востаннє її бачив, то він стягнув з неї тільки светра і штанці. При ній не було нічого, що засвідчувало б її особу, і поліція дала оголошення в місцевій газеті. На те оголошення прийшла жінка, що тримала в глухому завулку мебльовані кімнати, куди чоловіки могли приводити жінок чи хлопчиків. Вона була агентом поліції і постачала дані про те, хто й чого ходить до її закладу. З’ясувалось, що Софі виселили з готелю на набережній, де вона жила, коли я здибався з нею, — навіть терплячий господар не витримав такої скандальної поведінки. Софі попросила ту жінку здати їй номер із крихітною вітальнею. Це приміщення вигідніше було здавати на короткий час, по два-три рази на ніч, але Софі запропонувала добру плату, і господиня згодилася брати з неї помісячно. І ось вона прийшла до поліції й розказала, що вже кілька днів, як відсутня її квартирантка. Вона, мовляв, не турбувалась, гадала, що та поїхала до Марселя чи до Вільфранша, куди прибули кораблі британського торговельного флоту — такі події завжди приваблюють жінок, молодших і старших, з усього узбережжя. Але потім прочитала оголошення в газеті й подумала, чи не про її квартирантку мова. Їй показали тіло, й, повагавшись хвилину, вона впізнала в ньому Софі Макдональд.
— Але якщо тіло впізнане, то навіщо ви зверталися до мене?
— Мадам Белле — чесна жінка, її репутація бездоганна, — сказав інспектор, — але в неї могли бути свої, невідомі нам причини впізнати небіжчицю. Та й взагалі я вважаю, що тут потрібні свідчення когось із її друзів, щоб було безперечне підтвердження факту.
— Як ви гадаєте, у вас є шанси впіймати вбивцю? Інспектор знизав гладкими плечима.
— Ми, звичайно, ведемо слідство. Вже опитали цілий ряд осіб у тих пристановищах, куди вона вчащала. Її міг убити з ревнощів який-небудь матрос, що вже відплив звідси на своєму кораблі, чи який-небудь бандит, поласившись на її гроші. З’ясувалося, що вона завжди носила при собі певну суму, яка могла спокусити таку людину. Дехто, може, й знає, кого слід запідозрити, але з тих людей, серед яких вона оберталася, навряд чи хто назве підозрілого, — побоїться. З якими людьми водилася, такий і кінець спіткав її. Чого ще можна було сподіватися?
На це я не мав що скачати. Інспектор попросив мене прийти завтра о дев’ятій ранку, на той час він уже встигне розпитати «добродія з фотографії», а тоді поліцейський проведе нас у морг.
— А як щодо похорону?
— Якщо після впізнання тіла ви, як друзі небіжчиці, побажаєте самі поховати її і взяти на себе пов’язані з цим витрати, вам видадуть відповідний дозвіл.
— Я певен, що й містер Даррел, так само, як і я, хотів би одержати його якомога швидше.
— Цілком вас розумію. Це сумна історія, і бажано, щоб нещасна жінка була похована без зволікань. До речі, я згадав, що тут я маю картку одного трунаря, він для вас хутко все влаштує і за помірну плату. Я тільки напишу на ній кілька слів, щоб він поставився до вас із усією належною увагою.
Я нітрохи не сумнівався, що з суми, яку я заплачу, інспекторові дістануться комісійні, одначе тепло подякував йому, і, коли він, усіляко виказуючи мені шану, провів мене до дверей, я відразу попрямував на вказану на картці адресу. Трунар був меткий і діловитий. Я вибрав труну, не найдешевшу, але й не дуже дорогу, прийняв його пропозицію дістати два-три вінки у знайомого власника квіткового магазину — «аби позбавити мсьє обтяжливої повинності й з поваги до небіжчиці», — й домовився, що катафалк буде біля моргу назавтра о другій годині. Я мимоволі віддав належне його діловій вправності, коли він сказав, що про могилу я можу не клопотатися, він зробить усе, що треба, і до того ж «мадам, напевне, була протестантка», то він, якщо бажано, подбає, щоб на цвинтарі нас зустрів пастор і прочитав заупокійну. Але оскільки я чужоземець і він уперше мене бачить, то він певен, я не ображуся, коли він попросить мене бути таким ласкавим — дати завдаток. Ціну він заправив несподівано високу — розраховував, мабуть, що я торгуватимусь, і, коли я мовчки дістав чекову книжку й виписав чек, не зумів приховати подиву і, можливо, навіть розчарування.