Як на те, з нами сталася недоладна пригода. В трактирі я помітив кількох повій, з партнерами і самих. Одна не зводила очей з нас, і коли перехопила Стріклендів погляд, усміхнулася. Той, здається, її не помічав. Вона на хвилину вийшла, а потім, проходячи коло нас, дуже чемно попросила почастувати її чарочкою. Відтак сіла поруч, і я почав з нею теревенити. Але її помітно цікавив Стрікленд. Я пояснив, що по-французькому він знає ледве кілька слів. Тоді вона заговорила до нього сама — почасти жестами, почасти догідливо спрощеною французькою з домішками десятка відомих їй англійських фраз, а то переходила на звичайну мову; тоді просила, щоб я був їй за тлумача і жадібно вловлювала смисл Стріклендових відповідей. А той добродушно собі розважався, байдужий до її упадань.
Я розсміявся:
— Вітаю з перемогою!
— Нема з чим.
На його місці я б уже втрачав спокій: у неї були сміхотливі очі і дуже принадні губки. Молоде дівча. І чомусь-то тяглася до Стрікленда… Вона не приховувала своїх бажань і прохала розтлумачити це йому.
— Дуже хоче, щоб ви провели її додому.
— Я не тягаюся з ними, — буркнув той.
Переклавши це пом’якшено, бо відмовлятись од таких запросин ніби й нечемно, я натякнув, що у нього не вистачає грошей.
— Але ж він мені сподобавсь! Перекладіть: я піду з ним просто так, з любові.
На моє тлумачення Стрікленд нетерпляче стенув плечима. — Скажіть, хай вона забирається під три чорти!
Вичитавши з його тону і жеста смисл відповіді, дівчина раптом закинула назад голову і, мабуть, спалахнула під шаром рум’ян. Підвелася:
— Monsieur n’est pas poli[10], — кинула у відповідь і вийшла. Мене це зачепило.
— Нащо було ображати дівчину?! Вона ж хотіла догодити вам.
— Мене від цього нудить, — одказав він різко.
Я поглянув на нього з цікавістю. Справді: його обличчя скривилося від обридження, хоч то було грубувате м’ясисте обличчя чуттєвого чоловіка. Можливо, ота звіряча грубуватість і вабила дівчину.
— Таких я міг мати по зав’язку і в Лондоні. Не за цим сюди їхав.
14
Вертаючись в Англію, я багато думав про Стрікленда. Впорядковував те-, що мав сказати його дружині. Уявляв її невдоволення і сам був невдоволений. Стрікленд приголомшив мене. Я так і не зрозумів його мотивів. Питав, що вперше заронило в ньому намір стати художником, але він не зміг чи не хотів відповісти. Пробував переконати себе, що в неповороткій Стріклендовій натурі поступово наростав бунт. Але це не відповідало дійсності, бо для Стрікленда його нудне існування було рідною стихією. Було б звичайним, якби він тікав у мистецтво од нестерпної нудьги. А тут я відчував щось явно незвичайне.
Нарешті, моя романтична вдача вимудрувала пояснення. Хоч і химерне, мене воно почасти задовольнило. А саме: чи не було — питав я себе — у Стріклендовій душі вродженого творчого інстинкту? Приглушений обставинами життя, він невблаганно розростався, мов ракова пухлина в організмі; врешті заволодів усім його єством і з фатальною невідворотністю змусив діяти. Зозуля кладе яйце в чуже гніздо, відтак її пташеня виштовхує зведених братів, а потім руйнує й гостинне гніздо.
І треба ж, на диво, щоб такого зазнав нудний біржовий маклер, певно, на власну згубу і на горе людям, од нього залежним! А втім, подібні дива вже бували, коли, скажімо, дух божий сходив на людей могутніх і маєтних, невідступно їх переслідував і заганяв у монастир, де вони, зрікшися світських радощів і любовних утіх, приборкували гординю та умертвляли плоть. Переворот наступає по-різному. В одних це раптове потрясіння — так бурхливий потік розбиває камінь; на інших находить повільно — так капають краплі і точать камінь. У Стрікленда була прямолінійність фанатика і незламність апостола.
А в мені озвалася практична жилка: побачимо, як виправдає себе Стріклендова одержимість на ділі. Я запитав про враження від його спроб на курсах в Лондоні. У відповідь Стрікленд широко посміхнувся.
— Думали — я їх розігрую.