Як в одному, так і в другому романі герої — і Стрікленд, і Ларрі Даррел, — з однаковою рішучістю відкидають уторовані шляхи в житті, обидва вони — бунтарі, одержимі жаданням абсолюту. Але на цьому схожість романів кінчається, адже характер бунту, його смисл і кінцева мета в кожному випадку різні.
Суть роману «Місяць і мідяки» зводиться до двох основних проблем: митця й суспільства, генія і моралі. Процвітаючим, уже не першої молодості й нічим, здавалося б, непримітним біржовим маклером Стріклендом заволодіває непереборна потреба творчості. Захоплений нею, він безоглядно пориває з колишнім своїм діловим світом і світом псевдомистецтва, де прагнула жити його дружина. Посмертне визнання його таланту здобуте ціною тяжких страждань при житті, й цим доля Стрікленда глибоко типова для багатьох митців-новаторів, що розхитували підвалини зашкарублого академізму й підривали стереотипи буржуазно-обивательського сприйняття мистецтва. Але її трагізм не тільки в несумісності істинного художника з буржуазним світом. Своєрідність його особистості, ступінь одержимості творчістю, самореалізацією надає його конфліктові зі світом додаткового й істотного етичного смислу. Він важливий не тільки для персонажів, утягнених в орбіту долі невизнаного генія, але й своєю загальнолюдською значущістю. Суть цього конфлікту — геній і моральність, питання про те, наскільки сумісний творчий імператив, жадоба мистецького освоєння світу з гармонійним у ньому існуванням, із гармонією в собі, де та міра моральності, якої не має права переступити геній в ім’я свого високого призначення. Або, переводячи цю ситуацію в житейський план, чи може талановита особистість бути водночас лихою людиною, або, скажімо інакше, якою мірою талант людини може відшкодувати її лихі риси і вчинки. Проблема не нова, її визначив ще Фома Аквінський, один із найбільших мислителів середньовіччя, над нею і пізніше розмірковувало багато різних письменників: Гете, О. Уайльд, Р. Роллан, Т. Драйзер, М. Пруст, Дж. Джойс, Т. Манн. Кожен вирішував її в міру свого суспільного темпераменту й естетичних переконань, але незмінно керуючись гуманістичними принципами.
В річищі цієї традиції — і С. Моем з його героєм. Запеклий індивідуалізм Стрікленда, що топче все довкола в ім’я свого покликання, виявляється руйнівним не лише для його оточення, але якоюсь мірою і для нього самого: гинуть його найкращі твори. Чи означає це, що С. Моем засуджує свого героя? Чи можемо ми беззастережно його засудити? Щось заважає нам це зробити, й те щось — абсолютна безкорисливість Стрікленда, його жертовна вірність своєму покликанню, те, що до себе він безжальний не менше, ніж до інших. Художній вплив і моральний урок роману складніші й людяніші за однозначне виправдання чи осуд Стрікленда. Він — у спробі розкрити й осягти драматизм злитості й роздільності творчого й людського, підкреслених сюжетною паралеллю — протилежною і жалюгідною долею Дірка Струве. І чим вимушенішою виявляється самоізоляція Стрікленда, тим соціально гострішого й трагічнішого характеру набуває конфлікт митця і суспільства.
Герой роману «На жалі бритви» Ларрі Даррел живе в іншій країні — він американець, в інший час, пізніше — між двома світовими війнами. Коли в портреті Стрікленда автор, відзначаючи його позірну пересічність, підкреслював у ньому грубувату силу, то в Ларрі Даррелі, поряд із позірною пересічністю, навпаки, акцентуються сором’язливіть, м’якість, витонченість. Рішуче відкидаючи, як і Стрікленд, спокусливу ділову кар’єру, Ларрі також цілком безкорисливий, але, на відміну від Стрікленда, позбавлений творчого дару. Стріклендом володіє жадоба самовираження, живопис стає для нього єдиним і всепоглинаючим призначенням. Для Ларрі вищий смисл життя відкривається в дійовому служінні людям. Обидва не щадять себе, неухильність і жертовність у прагненні до головної мети життя стають домінуючою рисою характеру кожного з них. Автор зауважує з цього приводу: «Самопожертва — настільки всепоглинаюча пристрасть, що порівняно з нею навіть хіть і голод — марниці». Але у Стрікленда самопожертва виливається в запеклий індивідуалізм; у Ларрі ж навпаки — в цілеспрямований альтруїзм. Якщо розрив Стрікленда з його колишнім життям раптовий і здається невмотивованим, то бунт Ларрі обумовлений і соціально, й психологічно. Він породжений трагічним досвідом участі в першій світовій війні, потрясінням, викликаним загибеллю друга, що його врятував. Тим самим Ларрі Даррел поділяє долю «загубленого покоління» 20-х років, приєднуючись до героїв Ремарка, Олдінгтона, Хемінгуея.