На відміну від роману «Місяць і мідяки» в романі «На жалі бритви» характер героя дано в розвитку, по суті це твір про становлення особистості в нелегких, часом болісних пошуках смислу й мети життя. Розлучаючись зі своїм благополуччям і зі своїм середовищем, Ларрі, користуючись формулою сучасного англійського письменника Джона Уейна, «поспішає вниз» до народу, до праці. Він працює шахтарем на вугільній шахті, наймитом на фермі, шукає відповіді на невідчепні питання в книгах філософів і, нарешті, в Індії, в прилученні до аскетичних одкровень індуїзму усвідомлює смисл життя у самозреченні, в моральному самовдосконаленні й служінні людям.
Вартість роману — не тільки в цій сповненій людяності програмі головного героя. Чи не найсильнішою стороною творчості Моема є майстерність творення характерів, психологічно й художньо переконливих, що яскраво виявилося і в цьому творі. «На жалі бритви» — твір густіше населений у порівнянні з твором «Місяць і мідяки»; він — про Ларрі Даррела, але рушіями сюжету стають і Елліот Темплтон, і його небога Ізабелла з їхнім оточенням, у зв’язку з чим виникають сюжетні відгалуження, що розширюють просторові межі роману, драматизують його зміст. Сюжетною та ідеологізованою опозицією цілеспрямованому рухові Ларрі вниз по суспільних сходах стає такий самий наполегливий рух нагору Елліота, схильного до розрахунку сноба з романтичною душею. Гротесковим символом марності досягнутого ним життєвого успіху постають його смерть і похорон, бутафорський їх характер: висхле тіло в маскарадному, завеликому на нього (багатозначна деталь) рицарському одінні — («Печальний Дон-Кіхот, борець за пусту справу»). Не менш виразний і характер Ізабелли, чарівливої, дуже жвавої та бездоганно світської, навіки приреченої страждати від єдиної і невто́леної пристрасті. Бона постає перед читачем не лише «практичною, зажерливою здирницею», як вона сама з милою прямотою називає себе, але й безжальною погубницею, що з холоднокровним розрахунком штовхає суперницю до загибелі.
І в цьому, одному з останніх своїх романів, письменник лишається вірним своїй ролі «зривальника масок» і соціального критика. Водночас Ларрі — новий для С. Моема тип героя: він благородний, здатний до самопожертви, має тверді життєві принципи, йому властиве високе почуття соціальної справедливості, яким він керується по-своєму, але послідовно. Цей образ свідчить про плідність ідейної та художньої еволюції, яку пережив письменник, і є своєрідним надбанням у його творчості.
Місяць і мідяки
1
Не буду приховувати: коли ми вперше зустрілись, я не помітив у ньому й на краплину чогось особливого. Це вже тепер мало хто сумнівається у величі Чарлза Стрікленда. Маю на увазі велич, що залежить од самої людини, а не від посади; не таку, як у популярних політиків чи полководців, бо зі зміною умов їхня велич сходить нанівець. Коли прем’єр-міністр втратив посаду, то надто часто виявляється, що він був пишномовним пустодзвоном, та й генерал без армії — це одомашнена містечкова знаменитість. А от Стріклендова велич — безумовна. Хай вам і не подобаються його картини, все одно вони заполонюють вашу увагу й непокоять вас. Минув час, коли їх здіймали на сміх, і вже не вважають збоченцями людей, що захоплювалися ними, ані диваками тих, хто ставав на їх захист. Тепер і Стріклендові вади цінують як продовження його достойностей. І хоч місце Стрікленда в історії живопису досі не усталене, бо надто ще мінливі і вихваляння, і дорікання на його адресу, — в одному немає сумніву: він був геній.
На мій погляд, у мистецтві найцікавіше — це особистість митця. Якщо вона непересічна, то хай у нього буде тисяча вад, я готовий їх йому вибачити. Гадаю, що Веласкес був досконалішим живописцем, ніж Ель Греко, але до його картин всі звикли, і вони вже не так нас хвилюють. А от душа крітійця — чуттєвого і трагічного — таємниче палахкотить у його творах, мов жертовне багаття. Митець — художник, поет, музикант — поривається до прекрасного або піднесеного і тим оздоблює наше життя, вдовольняючи естетичний потяг, котрий, подібно до статевого інстинкту, такий же невгамовно-стихійний. Він і бере нас, і віддається нам. Зглиблення його таємниць схоже на запаморочливий детектив; більше того — загадок митця, як і тайн світобудови, ніколи до кінця не збагнуть. Вже й у незначних роботах Стрікленда виявилася його незвичайна, одержима й складна особистість. От чому навіть той, кому вони не до вподоби, не лишається байдужим; от чому Стріклендова вдача і його життя викликають гостре зацікавлення.