Те, що він зробив, річ, можливо, й відважна, але ризикована. Адже славу Стрікленда живить і узвичаєна легенда про нього; відраза до Стрікленда-людини чи жаль з приводу його загибелі у багатьох розбурхували цікавість до його картин, а похвальна синівська запопадливість війнула на них холодком. Не випадково по суперечках, що їх викликала ця біографія, на художній аукціон Крісті знову привезли «Самаритянку» — одну з найвизначніших Стріклендових робіт[4] — і продали її на 235 фунтів дешевше, ніж заплатив 9 місяців перед тим попередній власник, відомий колекціонер, який раптово помер. Але то було хвилинне сум’яття. Його подолали не тільки сила й оригінальність Стріклендового мистецтва, а й людська міфотворчість, бо версію, об яку спіткнулося поривання до незвичайного, люди нетерпляче відкинули геть. Незабаром Вайтбрехт-Ротгольц опублікував свою працю й остаточно заспокоїв шанувальників мистецтва.
Професор Вайтбрехт-Ротгольц належить до тієї школи вчених, на думку яких людина від природи не просто геть погана, а набагато гірша, ніж досі вважали; отож його праця дає читачам пікантну розвагу — не те, що роботи інших вчених, де романтизованих-історичних осіб зловтішно виставляють як зразки домашніх чеснот. Мені й самому жаль було б дізнатися, що між Антонієм і Клеопатрою не було нічого, крім економічної політики; і я радий, що ніхто так і не понавишукував, богу дякувати, доказів, наче Тіберій — це такий же доброчесний монарх, як наш король Георг V. Німецький професор вчинив над невинним писанням велебного Роберта Стрікленда таку розправу, що мимоволі стає жаль бідолашного пастора. Його пристойну стриманість він затаврував як лицемірство; велемовні ухильності — як брехні; недомовки — як відступництво. Учепившись за дрібні неточності, котрі можна б і пробачити синові, що вигороджує батька, — професор-німець обізвав усіх англосаксів фарисеями, кривляками, шахраями, брехунами, хитрюгами і крутіями. Особисто я вважаю, що коли вже Стрікленд-син заходився спростовувати поширену версію про певні «неприємності» в стосунках між своїм батьком і матір’ю, то він вчинив нерозважно, пославшись на батьків лист із Парижа, в якому написано: «Вона чудова жінка». У відповідь професор Вайтбрехт-Ротгольц опублікував фотокопію того листа, де це місце читається так: «Побий її грім, мою дружину. Вона чудова жінка. І ну її під три чорти!» Колись-то могутня церква чинила по-іншому з небажаними документами.
Німецький професор безмежно захоплений Стріклендовим генієм, отже, нема небезпеки, що він обілить художника. Його натреноване око вишукує найнепристойніші мотиви, що керують найневиннішими людськими вчинками. Він і мистецтвознавець, і водночас психіатр, котрий проникає в усі закапелки підсвідомості. Жодному містикові ще не вдавалося виявляти в простих речах стільки прихованого смислу. Тільки містик в усьому вбачає незбагненне, а психоаналітик — нецензурне. Мимохіть переймаєшся азартом цього дослідника, стежачи, з яким завзяттям він усюди нишпорить і видобуває фактики, аби ще трошки очорнити свого героя. Вченому теплішає на душі, коли вдається витягти на світло якусь жорстокість або ницість. Його охоплює екстаз, мов інквізитора під час аутодафе над єретиком, коли він призабутим батьковим гріхом громить святенництво сина. Ретельність його дивовижна. Він не обминув жодної дрібнички, і запевняю вас: коли Чарлз Стрікленд десь не розрахувався за прання білизни, вам це докладно опишуть, а якщо він комусь не повернув позиченої півкрони, перед вами викладуть усі подробиці тої справи.
2
Коли так багато понаписували про Чарлза Стрікленда, мої спогади можуть здатися зайвими. Пам’ятником художникові є його творчість. Правда, на відміну від багатьох, я знав Стрікленда дуже близько: ми були знайомі до того, як він став художником, і нерідко зустрічалися в його найтяжчі паризькі роки. Тільки навряд чи брався б я за ці нотатки, якби воєнне лихоліття не закинуло мене на Таїті. На далекому острові, що набув сумної слави, Стрікленд прожив свої останні роки. Там зустрів я людей, що знали його, і це дає мені змогу висвітлити досі темний закуток його трагічної долі. Для всіх, хто вірить у велич Стрікленда, не будуть зайвими оповіді близьких йому людей. Чого б то не дали ми за спогади про Ель Греко, якби їх лишив хтось, хто був із ним знайомий, як я із Чарлзом Стріклендом!
4
У каталозі аукціону її описано так: «Оголена полінезійка лежить біля струмка на тлі тропічного краєвиду з пальмами, бананами, тощо. 60 дюймівX48 дюймів».