Якби це зробив хто інший, усі б його мали за страхополоха, почали б зневажати. Але Біллі — ні. Бачиш, він себе скривдити не дасть; всяке зна, що він боксер, і коли він поступився місцем і не помірявся з Батчем силою, то, звичайно, не тому, що злякався. Просто йому до Лілі було байдуже; це-бо вона втьопалася в нього по вуха!
Ця історія дуже стурбувала Сексон. Дівчина мала свою жіночу гордість, та вона не надто була певна у своїй здатності скоряти чоловічі серця. Біллі залюбки танцював з нею, але, хто зна, — може, це й усе? Якщо Чарлі Лонг напосяде на нього, то, може, він відступиться і від неї, як від Лілі Сендерсон відступився? Кажуть, йому за шлюб байдуже; але ж Сексон добре бачила, що для кожної він добра партія. Не диво, що дівчата за ним бігають. Він скоряє не тільки жінок, а й чоловіків. Чоловіки його люблять. Берт Вонгоп мало не закоханий у нього. Вона згадала п’яного різника в ресторані Візл-парку, що підійшов до їхнього столу й перепросив Біла, згадала ірландця, що одразу притих, коли дізнався, з ким має справу.
«Певно, дуже розбещений хлопець», — не раз уперто наверталася їй думка, та Сексон відганяла її: ні, це несправедливо! Він був такий м’який і гречний, але разом із тим нестерпно загайний. Сам він ні до кого не чіплявся, хоч був найдужчий з усіх парубків. Сексон усе не могла забути історії з Лілі Сендерсон. Лілі його не цікавила, тим-то він і не став між нею та Батчем і відразу вступився. Берт, наприклад, ніколи б так не повівся, хоч би з простого зухвальства. Зчинилася б бійка, хлопці поворогували б, а Лілі яка від цього полегкість? А ось Біллі вчинив саме так, як слід, і зробив це з притаманною йому незворушністю, аби нікого не образити. Від цього він ставав для Сексон все більш жаданий і все менш приступний.
Кінець кінцем вона придбала ще одну пару шовкових панчішок, які кілька тижнів була вагалася купувати, а ніч проти середи просиділа, куняючи над шиттям нової блузки, і раз у раз чула Сарине бурчання, що вона так багато переводить газу.
На Оріндорському балі у середу ввечері далеко не все їй було приємне. Сексон прикро було дивитись, як безсоромно дівчата запобігали перед Білом, а його привітність до них аж дратувала її. Проте вона мусила визнати, що Біллі зовсім не допікав до серця іншим хлопцям так, як допікали їй дівчата. Вони мало не самі кликали його, щоб він потанцював з ними, і цього настирливого упадання вона не могла не помітити. Сексон вирішила, що сама вона нізащо не кинеться Білові на шию, і відмовила йому в кількох танцях; незабаром стало ясно, що тактика її правильна, Сексон зумисне давала йому наздогад, що вона подобається іншим чоловікам, — адже ж він виявляв перед нею — хоч і несвідомо — свій успіх в інших жінок!
Для Сексон настала щаслива хвилина, коли Біллі спокійно знехтував її відмовою і домігся, щоб вона протанцювала з ним на два танці більше, ніж обіцяла. Її і врадувало, і розсердило те, що вона ненароком почула з розмови двох дебелих дівчат із консервного заводу. «Диви, як ця фітюлька прив’язла до нього, — аж гидко!..» — сказала одна. І друга: «Бодай би вже бігала за хлопцями свого віку! А то полює на недолітків…» І з цими словами дівчата подалися далі, не маючи навіть гадки, що їх підслухано, хоч мова їхня шпигнула Сексон, а гаряча хвиля гніву залила їй щоки.
Біллі провів її додому і поцілував біля хвіртки, коли вона погодилась піти з ним у п’ятницю ввечері на танці до зали «Джерманія».
— Я, правду кажучи, туди не збирався… — сказав він. — Але якщо ви скажете слово… Берт там теж буде.
Другого дня за прасувальною дошкою Мері повідомила її, що вони з Бертом умовилися піти в п’ятницю до «Джерманії».
— А ти підеш? — спитала Мері.
Сексон кивнула.
— З Біллі Робертсом?
Сексон знову кивнула; і Мері, тримаючи праску в повітрі, кинула на подругу пильний і зацікавлений погляд.
— Ну, а коли Чарлі Лонг устряне?
Сексон знизала плечима.
З чверть години вони прасували мовчки й хутко.
— А втім, як він поткнеться, то, може, дістане по заслузі, — вирішила Мері. — Ото б подивитись, як йому накладуть!.. Бо ж такий нахабник!.. Усе залежить від того, що почуває Біллі… до тебе себто.
— Я не Лілі Сендерсон, — обурено озвалася Сексон. — Я ніколи не допущу, щоб Біллі Робертс дав мені відкоша.
— Допустиш. Нехай-но тільки Чарлі Лонг устряне! Повір мені, Сексон, він таки кепська людина. Згадай-но, що він утнув містеру Муді! Як налупив його! А містер Муді такий же смирний — води не сколихне… Ну, а з Біллі Робертсом то, звісно, так не пройде.