— Була, виходить, молодця, — похвалив Біллі.
— А мій батько так і не одружився. Кохав мою матір ціле життя. В мене зберігається чудовий вірш, що мати йому присвятила. Чарівний вірш, наче музика… Ну ось, минуло чимало часу, як помер мамин чоловік, і тоді вони, нарешті, побралися. Сталося це 1882 року, і жилось їй тоді добре.
Сексон ще багато розповідала Біллі, стоячи коло хвіртки, а коли вони розійшлись, їй дуже хотілося переконати себе, що їхній прощальний поцілунок був трошечки довший, ніж звичайно.
— Отож о дев’ятій? — гукнув він їй через хвіртку. — Про сніданок не турбуйтеся. Я сам усе влаштую. Ви тільки будьте готові рівно о дев’ятій.
Розділ IX
У неділю вранці Сексон була готова навіть завчасу. Коли вона вдруге поверталася з кухні, куди ходила виглядати крізь вікно на вулицю, Сара, як завжди, почала їй вимовляти.
— Сором, гріх накуповувати собі тих шовкових панчіх! — почала вона. — Глянь на мене: день і ніч тупаю, відпочинку не маю, а однак шовкових панчіх не ношу, трьох пар черевичок теж не купую!.. Але господь справедливий, і коли прийде страшний суд, комусь будуть непереливки — кожен дістане по ділах своїх.
Том з люлькою в зубах, пестячи на колінах свого мізинчика, підморгнув сестрі — Сара, мовляв, у кепському настрої. Сексон вдавала, що не чує, і старанно вплітала стрічку в кіски однієї з дівчаток. Сара важко гупала по кухні, миючи й розставляючи посуд після снідання. Нарешті, тяжко зітхнувши, вона випростала спину, зігнену над зливальницею, і вороже зиркнула на Сексон.
— Ти нічого не скажеш, ні? Чого ж це ти мовчиш? Бо, мабуть, ще маєш крихту сорому. Хто б подумав — крутити любов із боксером! Не бійся, чула я, чула про твій роман із Білом Робертсом! Знайшла цяцю! Стривай лишень, дограєшся, що Чарлі Лонг добре накладе йому!
— Ну, не знаю, — втрутився Том. — Я чув, що Біл Робертс бравий хлопчина.
Сексон тільки всміхнулася знавецьки: перехопивши її усмішку, Сара й зовсім розлютилася.
— Чому ти не йдеш за Чарлі Лонга? Він дуріє за тобою, та й до горілки не охочий.
— Бо надолужує пивом, — заперечила Сексон.
— Правду кажеш, — підтримав її брат. — Я знаю напевне, що в нього й дома завжди стоїть повне барильце.
— Може, й ти дудлив з нього? — гаркнула Сара.
— Може, й так, — згодився Том і обтер губи рукою, немов згадавши смак того пива.
— А чого б йому й не тримати в себе барильця, коли йому так хочеться? — знову повела Сара атаку, скеровану тепер і проти чоловіка. — У нього боргів нема, і він заробляє грубі гроші, — в кожному разі більше, як дехто інший.
— Бо не має на шиї жінки й дітей, — відказав Том.
— Бо не переводить грошей на внески до всяких ідіотських спілок.
— Ого, ще і як переводить, — спокійно відповів Том. — Не багато заробив би він у своїй майстерні, та й узагалі в Окленді, якби не ладнав зі спілкою ковалів. Ти, Саро, нічого не тямиш у профспілкових справах. Якби не спілки, ми всі подохли б з голоду.
— Звісно, звісно, — завелася Сара. — Я нічого не тямлю, не доросла! Я просто дурепа! Чи то ж слід отак учити матір при дітях? — Розсатанівши, вона повернулася до свого найстаршого, що, як ошпарений, відскочив назад. — Віллі, твоя мати дурна! Чуєш, синку? Твій батько каже, що вона дурепа, — і каже це їй просто в вічі, та ще й перед вами, дітьми! Незабаром почуєш, що твоя мати сказилася, — тож її запроторять у божевільню. Що ти на це скажеш, Віллі? Приємно тобі буде, якщо рідна твоя мати сидітиме у гамівній сорочці, замкнена без світла й сонця, і її битимуть, як негрів-рабів перед війною, Віллі, битимуть, як звичайних чорнопиких негрів! Ось якого ти маєш батечка, Віллі! Ти тільки подумай, Віллі, — мати твоя, що породила тебе, — у божевільні, а навкруги ревуть і кричать біснуваті, а долі лежать ті, кого на смерть запороли нелюди-сторожі, і вапно роз’їдає їхні трупи…
Сара вже не могла спинитися; вона змальовувала страшне майбутнє, що готує їй чоловік, сама себе під’юджуючи, а губи бідному хлопчикові, наляканому загрозою якоїсь незрозумілої катастрофи, почали безгучно тремтіти, і він тихо заплакав. Терпець Сексон увірвався.
— Скажи, на бога, невже ми не можемо пробути разом п’ять хвилин без сварки? — вихопилося в неї.
Сара одразу ж забула про божевільню і круто повернулася до зовиці.
— Хто ж тут свариться? — огризнулася вона. — Досить мені рота роззявити, як ви обоє налітаєте немов ті шуліки!
Сексон безнадійно знизала плечима, а Сара знову накинулася на чоловіка.