Але Мері, вдаючи ображену, різко відштовхнула його руку, хоч відразу схаменулась і, боячись уразити серце залицяльника, почала сміятися й миролюбніше жартувати, аби не псувати собі настрою. Бертовій руці було дозволено вернутись на попереднє місце, їхні голови зійшлися ближче, і вони заговорили пошепки.
А Біллі чемно завів розмову з Сексон.
— Знаєте, ваше ім’я якесь чудернацьке. Я такого зроду не чув. Але дарма — мені воно подобається.
— Мене так назвала мати. Вона була освічена й знала багато розмаїтих слів. Вона ввесь час, мало не до самої смерті, читала книжки. А скільки вона писала!.. В мене є її вірші, надруковані колись давно в газеті, що виходила у Сан-Хозе. Сакси — це був такий народ, — мама мені про них багато розповідала, як я була ще маленька. Вони були такі самі дикуни, як і індіяни, — одне тільки, що білі. Очі вони мали сині, а волосся жовте. А які завзяті були з них вояки!
Біллі уважно стежив за словами Сексон, не зводячи з неї очей.
— Зроду про них не чув, — признався він. — А вони жили десь у наших краях?
Вона засміялась.
— Ні. Вони жили в Англії. То були перші англійці, а ви ж знаєте, що американці походять від англійців. Ми всі сакси, — ви, і я, і Мері, й Берт — і всі американці, тобто справжні американці — всі ми сакси, а не якісь там даго чи японці.
— Мої кревні жили в Америці з давніх-давен, — помалу промовив Біллі, обмірковуючи те, що вона йому щойно сказала. — В кожному разі — кревні з материного боку. Вони переселилися до Мейну сотні років тому.
— Мій батько теж був родом зі штату Мейн, — зраділа Сексон. — А мати з Огайо, чи то пак з того місця, де тепер Огайо. Вона називала його Великою Західною Резервацією. А хто був ваш батько?
— Не знаю, — Біллі знизав плечима. — Він і сам того не знав. Ніхто того не знав, хоч батько й був справжній-справжнісінький американець.
— У нього добре, суто американське ім’я, — промовила Сексон. — Тепер в Англії є видатний генерал — його теж звуть Робертс. Я читала про нього в газетах.
— Але Робертс — не справжнє батькове ім’я. Він не знав свого правдивого прізвища. Робертсом звали одного шукача золота, що взяв його в прийми. То було так. Бачте, багато шукачів золота й переселенців брали участь у боротьбі з індіянським плем’ям модоків. Робертс був за командира в одному з таких загонів. Якось раз після бою вони взяли силу бранців — жінок, немовлят і дітваків. Серед них був і мій батько. Він видавав років на п’ять і белькотів тільки по-індіянському.
Сексон сплеснула в долоні й очі їй загорілися.
— Його вкрали індіяни під час наскоку!
— Так гадали, — підтвердив Біллі. — Потім багато хто пригадав, що чотири роки тому на валку орегонських переселенців напали модоки і всіх перебили дощенту. Робертс узяв мого батька собі за сина, — ось чому я не знаю, яке батькове правдиве ймення. Але ж він, безперечно, родом звідтіля, з-за прерій.
— І мій батько теж, — гордо промовила Сексон.
— І моя мати, — сказав Біллі не менш гордовито. — Вона вродилася над річкою Плат у шарабані, якраз коли її кревні переїздили прерії.
— Моя мати теж звідти, — перебила Сексон. — їй було тоді вісім років, і вона пройшла більшу частину прерій пішки, бо наші воли саме тоді почали падати.
Біллі простягнув руку.
— Давайте сюди й свою, голубонько, — мовив він. — Ми з вами давні приятелі і з одного кореня.
Променіючи від радості очима, Сексон простягла руку, і він урочисто її стиснув.
— Хіба не дивно? — прошепотіла вона. — Ми обоє доброго американського роду. А ви правдивий сакс — усе у вас саксонське: волосся, очі, шкіра, все-все! Та ще ж ви й боксер!
— Мабуть, наші діди всі бували боксерами, коли того вимагали обставини. Мусили боротися — нічого не вдієш! Адже ж вони знали: або добути, або вдома не бути!
— Про що це ви? — озвалася раптом Мері.
— Вони в нас швидкі, — зареготався Берт. — Можна подумати, що вже цілий тиждень знайомі.
— О, ми зналися ще багато раніше, — відказала Сексон. — Навіть ще до того, як народилися: наші діди разом переходили прерії.
— А ваші діди сиділи тоді й чекали, щоб для них проклали залізницю та винищили індіян — і тільки опісля завітали до Каліфорнії, — підтримав Біллі свою нову спільницю. — Ми з Сексон — тутешні краяни, з діда-прадіда тутешні! Отак і кажіть, як хто запитає.
— Вже й не знаю… — задьористо й з прихованою досадою відказала Мері. — Мій батько залишився на сході, щоб узяти участь у Громадянській війні. Він був за барабанщика. Тому й прибув так пізно до Каліфорнії.