— О так! Ціолковський! — з повагою промовила міс Кенні.
— Але виходило, що навантажений необхідним для польоту в Космос пальним корабель не зможе сам себе підняти. Будувалися плани створення заправних космічних станцій на штучних супутниках Землі.
— О так! Штучні супутники! — вигукнула міс Кенні, відпиваючи з чарки маленький ковток.
— Але вже перші радянські штучні супутники, якщо ви пам’ятаєте, здивували технічний світ. Особливо перша космічна ракета, що стала десятою планетою Сонячної системи.
— Її назвали «Мрія». Це гарно!
— Виявилося, що в СРСР створене пальне, про яке міг лише мріяти Ціолковський, здатне вивести останній ступінь ракети вагою в півтори тонни за межі земного тяжіння, зробити її супутником Сонця. Наші подальші ракети все більшої ваги використовували «активізоване» пальне…
— Що це є, пане академіку?
— При «згоранні» такого пального відбувалася не лише хімічна реакція окислення з виділенням тепла, але й «здирання» частини електронної оболонки речовини з використанням вивільненої енергії електронів.
— О-о! І ви змогли закидати в Космос дуже багато тонн. А для ракети, що стоїть на березі озера подібно до хмарочоса, потрібне вже лише ядерне пальне?
— Ось бачите. Ви самі зробили висновок, для чого потрібне ядерне пальне гігантській ракеті. Зовсім не для того, щоб не можна було домовитися.
— Даруйте, пане академіку, я хотіла слухати ваші заперечення.
— Дуже мило з вашого боку. — Академік ледь схилив голову.
— Ядерне пальне… Його потрібно нікчемно мало. Вже не буде проблеми ваги пального.
— Це не зовсім так, — терпляче продовжував академік. — Принцип реактивного руху — це викидання назад з великою швидкістю газів. Він залишиться і для ядерного пального. Щось викидати все одно доведеться. Хай це буде каміння, пісок, все, що хочете… Ядерне пальне лише нагріватиме цю інертну масу, перетворить її на газ і викине назад, але з більшою швидкістю, ніж це могло зробити колишнє пальне. Проте інертну масу легко поповнити на будь-якій планеті.
— На будь-якій планеті! — вигукнула міс Кенні. — Які люди зухвалі! Але їм не дано дістати до неба.
Академік ледь помітно посміхнувся.
— Людині нічого не дано. Вона все бере сама. І, повірте, дістане небо з Місяцем і зірками.
— Навіщо їй Місяць?
— Місяць мало не частина Землі. І він нічим не захищений. На ньому можна вивчити все, що у нас приховане ґрунтом, змінене водою й атмосферою, а там незмінне.
— Як це страшно, пане академіку… незмінне, — сказала міс Кенні, задумливо дивлячись на Місяць, що сідав за гостроверхі дахи. — Незмінність… Нічого не падає, не піднімається. Порошинки лежать без руху мільйони років. Місяць мертвий.
— Не скажіть. Спостерігачі сотні років не помічали, щоб на Місяці щось відбувалося, але в 1958 році радянський астроном Козирєв[2] виявив на Місяці сліди вулканічної діяльності. А ми ще не знаємо до пуття зворотного боку Місяця, із Землі невидимого. Є лише декілька його фотографій і є гіпотези про діючі там вулкани.
— Вулканам у пеклі місце. А на небі — праведникам.
— Знову хочете, щоб я вас спростовував? — іронічно сказав академік. — Гадаю, що на Місяці знайдеться місце і всюдиходам і людям, не стільки праведним, скільки відважним і підготовленим. Вони могли б полетіти на Місяць з кораблем, що будується недалеко звідси, але… містер Мен боїться відкрити свої секрети. А ми готові виконати всі взяті на себе зобов’язання, звісно водночас із нашими заокеанськими колегами. Я збираюся сказати це завтра на прес-конференції.
— Ніколи не слід робити завтра те, що можна зробити сьогодні.
— Я вже роблю. Ба більше, запрошую вас приїхати до Москви познайомитися з людьми, які готові летіти на Місяць. Сім’я наших космонавтів росте.
— Та ба! Їм нема на чому летіти.
— Хтозна! Адже ми можемо діяти самостійно, — посміхнувся академік. — Можливо, ваша розповідь справить враження на сенатора Мена…
— Розумію. Ваше запрошення — пропаганда так само, як і відкриття імен космонавтів. На жаль, я можу розповісти наразі лише про «Вавилонську вежу», — сказала міс Кенні, встаючи. — Гуд бай, містере академіку! Можливо, побачимося. — І вона простягнула руку.
Кореспонденція міс Кенні наробила багато галасу.
2
Козирєв Микола Олександрович (1908–1983) —