Петро Громов схопився за бік:
— Обережно, Годвіне! Здається, крапля пропалила мій костюм.
— Ховайтеся, командоре! Ось сюди!
— Я затиснув рукою… Тікаймо…
Громов, тримаючись рукою за стегно, накульгуючи, насилу стрибаючи з каменя на камінь, все більше відставав від Годвіна.
Помітивши це, Годвін повернувся до нього.
— Повітря виходить. Тікайте, Томе. Візьміть кінокамеру. Не чекайте.
І раптом вогненний потік обрушився сліпучим водоспадом. Дослідники опинилися по пізні його боки.
— Тримайтеся, командоре! Я перестрибну через потік. Не тут, трохи вище… Чекайте мене.
Громов опустився на камінь. Пальці гарячково закручували матеріал у пошкодженому місці костюма.
Клуби диму огортали його. Вогненна маса, клекочучи й пузирячись, мчала біля його ніг. Витік повітря з костюма вже давав себе знати. Громов відчував, що йому важче дихати. Обпечене стегно заніміло від холоду, що проник у скафандр. Голова паморочилася. Він хитнувся, втрачаючи рівновагу, і, ледве опанувавши себе, всидів. Але наступної миті він зробив конвульсивний рух вільною рукою, повалився набік і покотився по камінні.
— Командоре! Де ви? Хелло! Хелло!..
Громов котився все нижче. Рука судомно стискувала пошкоджене місце скафандра. Обличчя Петра Сергійовича вкрилося потом.
— Годвіне! Сюди! Спустіться метрів на…
Шолом ударився об камінь, антена погнулася, відламалася…
— Радируйте… Потрібні металеві щити. Обов’язково…
Громов ворушив губами, йому здавалося, що він кричить, але його вже ніхто не міг чути. Радіо не працювало.
Годвін стрімголов стрибав униз. Зупинився, задихаючись.
Виблискуючі потоки там і тут розмалювали гірський схил, дим химерними хмарами невпізнанно змінив усе навколо.
Годвін не бачив командора. А він лежав за каменем, на який сперся ліктем Годвін.
— Ване! Елен! SOS! На допомогу! — радирував Годвін. — Ми спустилися майже до підніжжя. Довкола вогонь… Шукайте нас…
Годвін кружляв на місці, не знаючи, де шукати командора. Оббігши камінь, він раптом наткнувся на Громова.
Годвін відразу збагнув, що трапилося. Він обірвав антену командора, закрутив дротом пошкоджену матерію костюма, відтак узяв величезне тіло Громова на руки і, стрибаючи по камінні, поніс його вниз.
Подекуди спалахували в тіні вогненні фонтанчики.
Розділ п’ятий
МОРЕ ПОПЕЛУ
Газети вийшли тричі потрійним тиражем. Особливого успіху досягла «Уорлд кур’єр», яка оголосила про зміну курсу й відтепер називалася «Волосся Вероніки».
Дівчаток, що народилися, називали тепер не лише Елен, але й Вероніками. Хлопчики ж як і раніше отримували імена Вана, Тома й Пітера…
Відліт найбільшого космічного корабля «Розум» був призначений у цей пам’ятний день на 10 годину 07 хвилин за середньоєвропейським часом.
Президент США надіслав уряду СРСР телеграму, висловивши надію, що дружба радянських людей і американців у Космосі послужить хорошим прикладом для народів на Землі.
З повідомлень ТАРС світ дізнався про незвичайні, зроблені на Місяці відкриття, що мали величезне значення для Землі.
Чомусь газети друкували портрети місячних дослідників попарно: Елен з Петром Громовим і Анікіна з Томом Годвіном.
Не було на Землі сім’ї, будинку, де ці портрети, вирізані з газет і журналів, не лежали б на столі, не висіли б на стінах.
Тієї хвилини, коли Петро Громов радісно повідомив, що бачить, як ростуть місячні камені, Євген показував Елен одну з останніх газет із портретами місячних мандрівників, поміщеними попарно…
Видимість була кепська, та Елен зрозуміла, що хотів сказати Євген.
— Петро повідомляє про таємницю місячних гір. Ось тут наведені ваші слова про місячні гори, що нагадують острів Капрі, — казав Євген. — Також обривисті береги, з яких жорстокий імператор Тиберій скидав неугодних йому римлян. І що Місяць на відміну від Землі незаймано чистий, не знає людських пристрастей: жорстокості, ненависті…
— Любові та дружби, — додала Елен. — Не знав. Командор мріяв про казкові міста в місячних скелях. О, разом з людиною на Місяць прийде багато що.
— Селено!
— Якщо я вас дуже попрошу? Не кличте мене більше Селеною.
— Оленкою?
— О ні! — Елен навіть здригнулася. — Тільки не Оленкою! Тільки не так!
— Ви залишилися жінкою й на Місяці!..
— Він сказав, що я була легкою супутницею.
— О так! Звісно! Адже він ніс вас!
— Не завжди слушно мати на увазі плече… Наприклад, рубати з плеча… задля принципу.
І раптом e шоломофони увірвався голос Тома Годвіна: