«Яка була людина!» — подумки сказав Том Годвін, навіть не подумавши про себе. Його шолом слизнув по гладкій поверхні шолома командора і скотився на каміння.
Обидва вони лежали тепер поряд, лицем до пруга земної кулі, який вузенькою смужкою ледь виступав над зубчастою гірською грядою.
Внизу в попелястому морі здіймалася чорна хмара.
Танкетка борсалася з останніх сил. Гусениці буксували, вона все глибше занурювалася в попіл.
Елен і Анікін ледве бачили одне одного.
Євген круто повернув убік.
— Куди ви? Вперед! Тільки вперед! — кричала Елен.
Але Євген не слухав її.
Елен стояла. Попіл доходив їй до кісточок.
Анікін похмуро дивився вперед.
Попіл засмоктував машину. Лише верхня частина півсфери ще залишалася над поверхнею.
— Стрибайте! Стрибайте! — чомусь кричав Євген.
Анікін схопив Елен за руку, шарпнув.
Елен не розуміла, що треба робити.
Ах ось що! Над попелом височіє скеля. Але вона надто далеко… А танкетка перестала рухатися. Вона потопає, потопає!
— Стрибай, Оленко! Стрибай! — умовляв Анікін.
Це був незбагненний стрибок. Вони стрибнули разом, тримаючись одне за одного, пролетіли крізь сіру хмару…
Скеля плавно наблизилася знизу темною плямою, і вони впали на неї. Елен забилася.
Півсфери майже не було видно. Ледь виступаючий над попелом її верх нагадав Елен краєчок земного диска, ледве видимий над обрієм. А потім…
Потім півсфера з Євгеном зникла. Попіл над нею зімкнувся.
— Мій Міраже! — крикнула Елен. — Він потонув!
— Сядь, Оленочко, — м’яко сказав Анікін.
Елен ридала.
Євген Громов, почорнілий, немов попіл справді осідав на його обличчі, вискочив з макету танкетки. Він нікого не бачив у лабораторії, хоча вона була повна стривожених людей.
Наталя плакала, впустивши голову на стіл.
Євген безглуздо твердив:
— Я потонув… потонув…
Раптом Наталя підхопилася з-за столу, схопила Євген за плечі й почала трясти:
— Лише ти знаєш, де вони! Лише ти!
— Але я потонув, потонув…
— Перестань! Ти не смієш! Ти знаєш там кожен камінь.
— Я знаю там кожен камінь, — механічно повторив Євген.
— Вона чудово розібралася, хто з вас справжній чоловік! — в нестямі крикнула Наталя, відштовхуючи Євгена.
Євген зблід, подивився на годинник.
У цій лабораторії командувала все-таки Наталя…
Широкий, приземкуватий автомобіль заносило на поворотах. Рух на шосе припинився при звуках сирени.
— Пожежа? Швидка допомога? Аварія?..
Перегоновий автомобіль мчав, припавшись до асфальту. Євген мимоволі нагинався, сидячи поряд із перегонцем. Перед ним був великий автомобільний годинник.
«Розум» відлітав о 10 годині 07 хвилин…
На стрілках 9 година 49 хвилин… До міста туристів від Москви півтори тисячі кілометрів повітрям.
Брама аеродрому широко розчинена. Перегоновий автомобіль мчить уже по бетонних плитах.
Реактивна амфібія стояла, освітлена прожекторами, нагадуючи стрілу з легким оперенням.
Сирена перегонця замовкла. Завищали гальма.
Зверху з амфібії простяглися руки.
Євген буквально злетів і зник у проймі дверей.
Амфібія вже розбігалася… Пролетіла над огорожею… Сховала шасі…
Годинник показував 10 годину 07 хвилин.
Волосся Євгена злиплося.
Дівчина в білому халаті простягнула йому склянку. Він незрячим поглядом подивився на неї, намацав рукою і залпом осушив. Відтак відкинувся на спинку сидіння.
Годинник показував 10 годину 23 хвилини.
Євген знав, знав, як ніхто інший, що траса «Розуму», швидкість його, рух у кожній точці розраховані з граничною точністю. Ніколи ще не піднімався з Землі такий гігант. Виліт його не міг затриматися ні на секунду.
Несамовито ревли за вікном реактивні двигуни.
Дівчина-лікар начиняла Євгена краплями й кавою.
— Я знаю, що ви пережили, але від вас знадобиться ще чимало.
Годинник показував 10 годину 36 хвилин.
— Ми летимо швидше від часу, — переконувала дівчина-лікар Євгена, немов він не знав цього, — швидше, ніж обертається земна куля…
Амфібія сідала просто на гірське озеро, грудьми чайки розбиваючи відблиски місячної доріжки.
Місяць стояв над самими зубцями гір, і, немов цілячись у нього, піднялося над контуром гір вістря гігантської башти — ракети…
Годинник показував знову 9 годину 49 хвилин.
Розділ шостий
СПІЛЬНЕ ДИХАННЯ
Анікін, накульгуючи, кілька разів пройшовся по оточеній попелом скелі, відтак опустився поряд з Елен.