— Вони вже не чекають нас? — запитала Елен, не повернувши голови.
— Вже ні, — глухо відгукнувся Анікін. — Ми б почули їх у шоломофони.
— Ти не подумаєш, що це тепер для мене означає…
Анікін допитливо подивився на Елен.
— Якби я залишилася жити… — додала Елен.
Вона не відривала погляду від тіньового боку гір, навпроти якого вони сиділи. Тінь була чорною, мов небо, відділяючись від нього розжареною крайкою скель.
— Негатив життя, — задумливо сказала Елен.
Окреслені світною лінією гори спускалися до розжареного, здавалося, дна ущелини. Чорні й гострі, кинджальні тіні з обох боків врізалися в цю світлу смугу, поточивши її нерівними зубцями й щербинами.
— Якби залишилася жити, — повторила Елен.
— Він не пробачив би тобі такого тону, Оленко.
— Він умів шанувати правду. У нас кисню не вистачить, Івасю, навіть якщо за нами вже летять із Землі.
— Він кликав завжди вперед.
— У тебе є мама?
— Дуже хороша, тиха така… І є ще в мене дівчина. Красуня! Цілий рік я милувався нею… По телевізору.
Елен похитала головою:
— Зображення? Це міраж почуттів…
— Ні! Потім ми зустрілися.
— Тоді добре. А у нього все було справжнє, все! Він ішов наче до Північного полюса.
— Він ішов не сам, Оленко.
— Жінка ніколи не буває справедливою, Івасю…
Анікін мовчав.
Елен різко обернулася до нього:
— Чому я не пішла з ним? Я хочу бачити його! Вони не згоріли, якщо їх залило лавою?
— Згоріти вони не можуть. Тут немає кисню.
— Лава могла залити їх, застигнути каменем…
— Могла.
Влиті в місячний камінь, влиті навіки.
Анікін немов бачив перед собою важку базальтову скелю, подібну до гранітного постаменту. І по груди в неї увійшли два перші місяцепроходці, що навіч бачили, як ростуть камені, піднімаються гори, два перші дослідники, що стали місячною кручею…
— Що шукає жінка все життя? Що, Івасю? Жінка шукає чоловіка. Все життя шукає, якщо відразу не знайде. Це дуже важко знайти, Івасю. А виявляється-бо, треба шукати в житті щось інше. Про це знав командор. Він говорив про казкове місячне місто, про куполи, що вінчатимуть скелі, про храм науки в місячній пустелі.
Анікін стрепенувся:
— Місто куполів? Дуже зручно використати ген ту купу скель.
— Він так і казав.
— Колись до них добиратимуться в просторому вагоні підвісної дороги. І на цій рівнині поставлять щогли, залізні, ажурні, на бетонних плитах, але тільки дуже, дуже далеко одну від одної: адже канати тут не порвуться. У підвісних вагонах буде зручно. Нерівності, тріщини — все дарма!
— А він говорив про місячні дороги, хотів переробити в шосе промені вулканічних викидів.
— Буде й так, — погодився Анікін. — І ось ми проїжджаємо на підвісній дорозі або по бетонованому променю.
— І бачимо?..
— Перш за все космодроми. Місяць стане головною міжпланетною станцією. Щоб відлетіти з нього, потрібна швидкість дещо більше двох кілометрів у секунду. Космодроми розміщуватимуться кущами, по два — по три, і нагадуватимуть місячні цирки, лише бетонні. На аренах замість центрального піку вулкана височітимуть ракети.
— Ракети також подібні до вулканів; вулкани викидають каміння, ракети — самі себе…
— Бетонна дорога проляже по ідеальній прямій променя. Ми проїдемо повз копальні. Транспортерні стрічки виноситимуть на поверхню цінні руди й вантажитимуть у машини з герметичними скляними кабінами…
— У них будуть не зображення?
— Ні. Самі водії, які до вечора повернуться у своє місто. І ми потрапимо разом з ними в місто. Спочатку в’їдемо в повітряний шлюз. Зачиняться за нами товсті двері. Шлюз наповниться звичним земним повітрям…
— Як у нашому гумовому будиночку.
— Відтак відчиниться внутрішня брама, і ми в’їдемо на місячний вокзал. Нас зустрінуть квітами…
— Обожнюю квіти!
— Все місто буде оточене трубами оранжерей.
— Він так і казав.
— Авжеж, величезними прозорими трубами, де, по два тижні не заходячи, світитиме сонце і буйно ростиме…
— Не місячна цвіль, сподіваюся?
— Ні! Нею почнуть годувати худобу на Землі. А на Місяці в оранжереях заквітнуть перетворені земні рослини, що дихатимуть особливо сприятливою для них атмосферою. Вуглекислоти, що надходитиме з міста, виявиться в ній так багато, що садівникам і садівницям у легких купальних костюмах — адже жарко! — доведеться все ж користуватися кисневими масками й заплічними балончиками.