— Я вже просив дозволу піднятися на кряж, — заявив Євген.
— Я за всяку ціну піду туди. І я не попрошу в дорозі ні в кого допомоги, — рішуче сказала Елен, благально дивлячись на академіка.
Той крекнув і заворушив кошлатими бровами:
— Я б відмовив вам, мій любий досліднику, якби таке сходження не було передбачене у плані робіт експедиції «Розуму». — Й академік оголосив, що для сходження виділяється група у складі Євгена Громова, академіка Бєляєва, Елен Кенні, Джона Сміта, Джоліана Сайкса, Жака Лавеню й Казимира Нагурського. — Професор Тріпп залишається керівником бази на ракеті «Розум».
Початок підйому відкладати не стали. Виверження, вочевидь, уже ослабло, але хотілося застати вулкан ще діючим, зняти на кіноплівку картину місячної вулканічної діяльності, вивчити все, що можливо. Геологом і селенологом був сам академік, тому він і ввів себе у групу.
— Я втратив тут, любі друзі, п’ять шостих своєї безумовно зайвої на Землі ваги, — немов виправдовуючись, казав він. — Але це не головне. Я, очевидно, скинув із зайвою вагою й вантаж років, я можу тепер пригадати, як піднімався на важкі вершини з такими вовками альпінізму, як академік Ігор Євгенович Тамм[26] чи член-кореспондент Академії наук Гаврило Адріанович Тихов[27]. Я, скажу відверто, був тоді їм до пари. Потім, щоправда, постарів, але Місяць мене омолодив.
Місячний камінь лежав на першій місячній могилі. Життя тривало. Дослідження продовжувалися…
Казимир Нагурський розумівся в альпінізмі і вже доставив з ракети альпіністський інвентар, спеціальні черевики, альпенштоки, льодоруби, які тут годилися лише для каменю, мотузки, гаки, клини і навіть якісь новинки, зокрема сім залізних непропалюваних парасольок, які могли вберегти подорожан від дощу лави.
Євген Громов, як і його брат, був майстер альпінізму і схвалив передбачливість поляка.
З перших-таки кроків сходження Євген став командиром походу. Однак авторитетом у місячній обстановці виявилася Елен. Анікін через пошкоджену ногу залишився внизу, й Елен, єдина з учасників підйому, мала досвід руху по місячній поверхні. Вона навчилася чудово розраховувати свої сили, дуже точно стрибала, давала тямущі поради і мовчки виконувала найважчі завдання.
— Без вас, дівчинко, ми просто не могли б піднятися сюди, — відзначив академік, коли його втягнули мотузком на чергову кручу.
Першою на неї застрибнула знизу Елен, тримаючи кінець мотузка.
Привал вирішили зробити приблизно в тому місці, звідки Петро Громов і Том Годвін розглядали затонулі цирки.
Тепер цією картиною милувався академік.
— Яка наочність! Ви лише погляньте! — захоплювався він. — Чудове підтвердження наших уявлень про підняття й опускання земної кори. Часто опускаються саме високі місця, тобто гірські країни. Вони опиняються згодом на дні океанів. На Місяці те саме! Колись високогірна місячна країна, повна вулканічних, як ми тепер знаємо, цирків, опустилася. Кожна точка кори, вочевидь, будь-якої планети, здійснює мовби коливальний рух, надзвичайно розтягнутий у часі. Якби ми зобразили висоту якоїсь точки планети над рівнем її океану й показали залежність цієї висоти від зміни мільйоноліть, то вийшла б хвиля, синусоїда! Помилуйтеся, ось вона, окам’яніла діаграма!
Внизу виднілися напівзалиті затверділим каменем кільцеві острови. Місцями над кам’яною гладінню піднімалися гострі хребти, що колись були гірськими вершинами.
Під час сходження Елен і Євгенові доводилося бути поряд. Холодок між ними не зникав. Але кожен з них відчував необхідність сказати щось важливе для обох.
— Отож, Еджине, — почала Елен на привалі. — Що ви гадаєте про те, що змушені були порушити свій принцип?
— Я не порушив, а змінив його. Відтепер я присвячу себе польотам і тільки польотам у Космос. Автомати лише служитимуть експедиціям.
— Упевнена, ви будете цінним дослідником, Еджине. На жаль, ми з вами назавжди міняємося місцями.
— Назавжди?
— Так. Я ніколи більше не полечу в Космос. Я не маю на це права. Я багато чому навчилася. Навчилася розуміти, яку малу користь тут приношу. А я хочу приносити велику. У мене є перо, Еджине, і я ним не поступлюся, як ви своїм принципом. Мій обов’язок — оспівати все побачене. Я напишу книгу «Місячний шлях» про першу експедицію на Місяць. Це буде перш за все книга про командора, Еджине. Про місячного Георгія Сєдова, про Петра Громова… — Елен помовчала. — Це буде книга про суворий, але прекрасний Місяць, ось про ці пейзажі, яких навіть не збагнути, не уявити, знаходячись на Землі. Ви помітили, що Місяць — край геометричних форм, а не хаос, як гадали? Правильні кола, прямовисні зрізи, прямолінійні тріщини. Тут ніщо не пом’якшене, не згладжене. Місяць прекрасний, Еджине! Я провела тут найщасливіші дні мого життя і все своє життя присвячу розповіді про ці дні.
26
Тамм Ігор Євгенович (1895–1971) —