I. Свідчення підлеглого детектива Каффа (1849)
Двадцять сьомого червня торік я одержав інструкції від сержанта Каффа стежити за трьома особами (за зовнішнім виглядом це індуси), яких підозрювали у вбивстві. Цього ранку їх бачили на Тауерській пристані.
Я виїхав з Лондона пароплавом, що належав іншій компанії і вирушав уранці в четвер, двадцять восьмого червня. В Роттердамі мені вдалося відшукати капітана пароплава, що вийшов з Лондона в середу. Він сказав мені, що справді, індуси були пасажирами на його судні, але тільки до Гревзенда. Доїхавши до цього місця, один з них спитав, коли вони прибудуть у Кале. Почувши, що пароплав іде в Роттердам, цей індус від імені всіх трьох висловив надзвичайне здивування: виявляється, він і його друзі помилились. Вони ладні були (сказав він), пожертвувати грошима, заплаченими за проїзд, якщо капітан пароплава погодиться висадити їх на берег. Зглянувшись на становище іноземців і не маючи причин затримувати їх, капітан дав сигнал береговому човну, і всі троє залишили судно.
Було ясно, що індуси заздалегідь наважились на цей вчинок, щоб заплутати сліди, і я, не гаючи часу, повернувся в Англію. Я зійшов з пароплава в Гревзенді і з'ясував, що індуси поїхали звідси в Лондон. Я — туди, але вони подалися вже в Плімут. Розшуки в Плімуті показали, що вони сорок вісім годин тому відпливли прямо в Бомбей індійським судном «Б'юлі Касл».
Одержавши ці відомості, сищик Кафф сповістив бомбейські власті сухопутною поштою, щоб поліція з'явилась на кораблі негайно після прибуття його в порт. Після цього кроку я вже більше не мав відношення до цієї справи. Я більше нічого не чув про це з того часу.
II. Свідчення капітана (1849)
Сищик Кафф просить мене викласти письмово деякі обставини, що стосуються трьох осіб (гаданих індусів), які минулого літа були пасажирами на кораблі «Б'юлі Касл», що йшов у Бомбей під моєю командою.
Індуси сіли на корабель у Плімуті. В дорозі я не чув ніяких скарг на їхню поведінку. Вони мешкали в передній частині судна, і мені особисто майже не доводилося зустрічатися з ними.
Наприкінці подорожі нам не пощастило — настав штиль, і ми три доби дрейфували біля індійських берегів. У мене нема корабельного журналу, і я не можу тепер пригадати широту й довготу. Взагалі, про наше місцезнаходження я можу тільки сказати таке: течією нас прибивало до суші, а коли знову піднявся вітер, ми дістались до гавані через двадцять чотири години.
Дисципліна на кораблі (як це відомо всім мореплавцям) під час тривалого штилю послаблюється. Так було і на моєму кораблі. Деякі пасажири просили спустити шлюпки й розважалися веслуванням і купанням, коли вечірня прохолода дозволяла їм це робити. Після цього шлюпки треба було знову ставити на місця. Але їх лишали на воді біля корабля, — через спеку ні офіцери, ні матроси не хотіли виконувати своїх обов'язків, поки тривав штиль.
Третьої ночі вахтовий на палубі нічого незвичайного не чув і не бачив. Коли настав ранок, виявилося, що зникла двовеслова шлюпка, а згодом мені доповіли, що троє індусів теж зникли.
Якщо ці люди вкрали шлюпку відразу ж після настання сутінок (у чому я не сумніваюсь), то вранці марно було посилати за ними погоню — адже ми були зовсім близько від землі. Я не сумніваюсь, що вони підпливли до берега в цю тиху погоду (незважаючи на втому і невміння веслувати) ще до світанку.
Прибувши в нашу гавань, я тільки там довідався, яка причина змусила моїх трьох пасажирів скористатись нагодою, щоб утекти з корабля. Такі самі свідчення я дав і властям. Вони визнали мене винним у послабленні дисципліни на кораблі. Я висловив жаль і їм, і моїм хазяям. З того часу про трьох індусів нічого не було чути, наскільки мені відомо. Мені не лишається нічого додати до того, що тут написано.
III. Свідчення містера Мартуета (1850) (у листі до містера Бреффа)
Чи пам'ятаєте ви, шановний сер, напівдикуна, з яким ви зустрілись на обіді в Лондоні восени сорок восьмого року? Дозвольте нагадати вам, що цю особу звали Мартует, і що ви мали з ним тривалу розмову після обіду. Йшлося про індійський алмаз під назвою Місячний камінь і про існування таємної змови з метою оволодіти цією коштовністю.
З того часу я багато мандрував по Центральній Азії. Звідти повернувся на місце своїх колишніх пригод, у Північно-Західну Індію. Через два тижні після цього я опинився в одній окрузі чи провінції (мало відомій європейцям), що має назву Каттавар.
Тут зі мною скоїлась пригода, яка, — хоч як неймовірним це може здатись, — являє для вас особистий інтерес.