Нова музика, гучна й весела, пролунала з-за схованого божества. Натовп, що оточував мене, здригнувся і ще тісніше зімкнувся.
Завісу між деревами відслонили, і кумира було відкрито.
Здіймаючись на своєму троні, сидячи на своїй незмінній антилопі, з чотирма руками, простягнутими до чотирьох сторін світу, злинув над нами похмурий і страшний в містичному небесному світлі бог Місяця. А на лобі божества сяяв жовтий алмаз, який вразив мене своїм блиском у Англії з жіночого плаття.
Так! Після восьми століть Місячний камінь знову сяє у стінах священного міста, де почалась його історія. Як він повернувся на свою дику батьківщину, якими подвигами чи злочинами індуси знов оволоділи своїм священним скарбом, відомо вам краще, ніж мені. Ви втратили його в Англії і, — якщо я хоч трохи знаю характер індійського народу, — ви втратили його назавжди.
Так роки минають один за одним; одні й ті самі події обертаються в колах Часу. Які будуть наступні пригоди Місячного каменя? Хто може сказати?
