Дванадцятого червня моя пані послала запрошення одному джентльменові в Лондон, щоб він приїхав на день народження міс Речел. Цьому щасливчикові, як я гадав, Речел і віддала своє серце. Як і містер Френклін, він був її кузеном. Звали його містер Годфрі Еблуайт.
Друга сестра міледі (не лякайтеся, цього разу ми не будемо занадто глибоко вдаватися в сімейні справи) розчарувалась у коханні, а потім, аби лише вийти заміж, зважилась на те, що називається «нерівним шлюбом». Вся сім'я страшенно збаламутилась, коли високоповажна Кароліна неодмінно захотіла бути дружиною містера Еблуайта, фрізінголлського банкіра. Він був дуже багатий і дуже лагідної вдачі і привів на світ величезну сім'ю — і це говорить проти нього. Однак час і прогрес сучасної освіченості зробили свою справу, і нерівний шлюб був щасливим. Ми тепер всі ліберали (рука руку миє), яке мені діло, чи ви в парламенті, чи ні, сміттяр ви чи герцог? Це сучасний погляд, і я додержуюсь цього погляду. Еблуайти мешкали в чудовому будинку з парком, недалеко від Фрізінголла. Вони вельми достойні люди, і їх дуже поважають у наших краях. Ми не приділятимемо їм занадто багато уваги на цих сторінках, за винятком містера Годфрі, другого сина містера Еблуайта, який, з вашого дозволу, займе тут важливе місце, бо він має відношення до міс Речел.
При всьому блиску, розумі і взагалі хороших якостях містер Френклін навряд чи міг, на мою думку, перевершити містера Годфрі в очах нашої молодої панночки.
По-перше, містер Годфрі вигідно відрізнявся своїм зростом, що сягав понад шість футів; обличчя в нього було яснорожеве, повновиде й округле, чисто виголене, на голові — чудове довге русяве волосся, недбало зачісане назад. Але для чого я намагаюся змальовувати його? Якщо вам траплялось бувати в комітеті жіночої благодійності в Лондоні, ви знаєте містера Годфрі Еблуайта так само добре, як і я. Він був адвокатом за професією, дамським догідником за характером і доброзичливим самаритянином за переконанням. Приймання від жінок пожертвувань і подавання допомоги потребуючим жінкам не могли без нього обійтися. В благодійних товариствах допомоги бідним матерям, у товаристві святої Магдалини по порятунку розпусниць, в об'єднаннях ритористів, які займалися влаштуванням на роботу бідних жінок замість бідних чоловіків, залишаючи останніх викручуватись, як самі знають, — скрізь він був віце-президентом, директором, консультантом. Де тільки засідає за столом жіночий комітет, там і містер Годфрі з капелюхом у руці верховодить, стримуючи гарячковість зборів і ведучи милих дам тернистим діловим шляхом. Я гадаю, що це був найвикінченіший філантроп (з невеликим достатком) в історії Англії. На благодійних мітингах нелегко було знайти такого, як він, промовця, здатного видавити сльози і гроші. Це був стопроцентний громадський діяч. В останній раз, коли я був у Лондоні, моя пані зробила мені дві приємності: вона послала мене в театр подивитись танцівницю, яка всіх зводила з розуму, і в Екстер-Холл послухати містера Годфрі. Танцівниця виступала з оркестром. Джентльмен — з носовою хусточкою і склянкою води. Було повно людей і на виставі балетного, і на виставі ораторського мистецтва. І при всьому цьому — він (я маю на увазі містера Годфрі) виявився надзвичайно простою, приємною й лагідною людиною. Він любив усіх. І всі любили його. Тепер поміркуйте самі, які шанси мав містер Френклін чи будь-хто інший із звичайною репутацією і звичайними здібностями поряд з такою людиною?
Чотирнадцятого числа одержали відповідь від містера Годфрі.
Він прийняв запрошення моєї пані приїхати на торжества в середу (у день народження міс Речел) і пообіцяв пробути до п'ятниці, дня, коли він у справах жіночих благодійних установ змушений буде повернутися до міста. Разом з листом містер Годфрі надіслав вірші, присвячені, як він висловився, «дню різдва» своєї кузини. Мені передавали, що міс Речел, приєднавшись до містера Френкліна, жартувала над цими віршами за обідом, і Пенелопа, що була на боці містера Френкліна, торжествуюче запитала мене, яка моя думка з цього приводу.
— Міс Речел навмисне ввела тебе, моя люба, в оману, — відповів я, — а мене не так-то легко обдурити. Ось почекай, слідом за своїми віршами з'явиться і сам містер Еблуайт.
Моя донька відповіла, що містер Френклін може спробувати щастя раніше, ніж услід за віршами з'явиться поет. І я повинен визнати, що справді, містер Френклін не залишив жодної невикористаної можливості, щоб здобути прихильність міс Речел.
Хоча містер Френклін був одним з найзапекліших курців, яких тільки доводилось мені зустрічати, він відразу ж залишив сигари, коли вона якось сказала, що терпіти не може запаху тютюну, яким пропахнув його костюм. Він так погано спав після того, як прийняв рішення обмежити себе в курінні, і, позбувшись заспокійливого діяння тютюну, до якого звик, приходив кожного ранку з таким засмученим і виснаженим виглядом, що міс Речел сама попросила його знову почати палити. Але ні! Він не захотів повертатись до того, що може викликати в ній бодай хвилинне невдоволення; він рішуче доведе справу до кінця й поверне собі сон — рано чи пізно, самою лише силою волі й терпінням. Ви можете сказати, що така відданість (як говорив дехто із слуг) не могла не вплинути належним чином на міс Речел, — відданість, яка до того ж підтримувалася щоденним розмальовуванням дверей. Все це дуже добре, але в неї у спальні висіла фотокарточка містера Годфрі; на ній той зображений під час виголошування промови на благодійному мітингу, так що волосся в нього розліталось від вихору власної красномовності, і з очима, що якнайчарівніше виманювали гроші з вашої кишені. Що скажете ви на це? Кожного ранку — сама Пенелопа мені признавалася — зображення мужчини дивилось, як причісувалась міс Речел. Він сам незабаром дивитиметься на це в натурі, — така була моя думка.