— Вуглець, Беттередж! Звичайнісінький собі вуглець, мій добрий друже!
Я гадаю, що він сказав це з метою просвітити мене. Але він лише нагадав мені про обід. Я пошкандибав униз, до своєї команди офіціантів. Коли я виходив, містер Годфрі промовив:
— Милий, старий Беттередж! Я почуваю до нього щиру пошану.
Тієї хвилини, як він удостоював мене цим виявом своєї прихильності, він обіймав своїх сестер і ніжно позирав на міс Речел. Ось який запас любові таївся в ньому! Містер Френклін був справжнісіньким дикуном у порівнянні з ним.
Через півгодини я з'явився, як було наказано, в кімнату міледі.
Те, що відбулося цього разу між мною і моєю пані, було, в основному, повторенням того, що відбулося між містером Френкліном і мною на Тремтливих пісках, з тією лише різницею, що я промовчав про фокусників, бо досі ніщо не давало мені приводу лякати міледі щодо цього. Коли мене відпустили, я не міг не помітити, що, з точки зору міледі, полковником керували найпідліші мотиви і що вона постарається при першій же нагоді відібрати в доньки Місячний камінь.
Повертаючись на свою половину, я зустрів містера Френкліна. Він запитав, чи не бачив я його кузини Речел. Ні, я не бачив. А чи не міг би я сказати йому, де його кузен Годфрі? Ні, не міг; але я почав запідозрювати, що кузен Годфрі повинен бути недалеко від кузини Речел. Підозріння містера Френкліна, мабуть, прийняло той же напрям. Він сильно смикнув себе за борідку, пішов і замкнувся в бібліотеці, грюкнувши дверима так, що з цього багато що стало ясно.
Мене вже не відривали від приготувань до святкового обіду, поки не настав час і мені самому причепуритися для зустрічі гостей. Тільки-но я одягнув свій білий жилет, як з'явилась Пенелопа, ніби для того, щоб причесати ріденьке волосся, що лишилося в мене на голові, і поправити мою білу краватку. Дівчинка моя була дуже весела, і я бачив, що вона хоче щось мені сказати. Вона поцілувала мене в лисину й шепнула:
— Новина, тату! Міс Речел відмовила йому.
— Кому? — запитав я.
— А тому, з жіночого комітету, — відповіла Пенелопа. — Осоружний хитрун! Я ненавиджу його за те, що він намагається витіснити містера Френкліна.
Якби я міг вільно дихнути, я, звичайно, запротестував би проти таких непристойних виразів на адресу видатного філантропа. Але донька моя в цю хвилину зав'язувала мені краватку, і вся сила її почуттів перейшла в її пальці. Ніколи в житті ще не нависала наді мною подібна загроза бути задушеним.
— Я бачила, як він повів її у розарій, — розповідала Пенелопа, — і сховалася за гостролистом, щоб подивитися, як вони повертатимуться. Вони пішли туди рука в руку, сміючись, а повернулись нарізно, похмурі, як могила, дивлячись у різні сторони, так що помилитись було неможливо. Я була, тату, несказанно рада! Є на світі хоч одна жінка, яка може встояти проти містера Годфрі Еблуайта; а якби я була леді, я була б іншою.
Тут я хотів знову запротестувати. Але моя донька в цей час взяла в руки щітку, і вся сила її пальців перейшла туди. Якщо ви лисі, ви зрозумієте, як вона мене подряпала. Якщо ж ви не лисі, пропустіть ці рядки і дякуйте богові, що у вас є захист між головною щіткою і шкірою вашої голови.
— Містер Годфрі спинився по другий бік гостролиста, — продовжувала Пенелопа. «Ви вважаєте за краще, — сказав він, — щоб я залишився у вас, наче нічого не сталось?» Міс Речел блискавично обернулася до нього. «Ви прийняли запрошення моєї матері, — сказала вона, — і ви тут разом з її гостями. Якщо не хочете викликати зайвих розмов у домі, звичайно, залишитесь тут!» Вона зробила кілька кроків, а потім ніби трохи полагіднішала. «Забудьмо, що сталось, Годфрі, — сказала вона, — і залишимось кузенами». Вона подала йому руку, яку він поцілував, що я вважала б за вільність, а потім вона пішла. Він трохи постояв, схиливши голову й поволі копирсаючи каблуком яму в піску; ніколи в житті не бачила я більш сконфуженої людини. «Незручно! — процідив він крізь зуби, підвівши очі і попрямувавши до будинку. — Дуже незручно!» Якщо це була його думка про самого себе, то він мав цілковиту рацію. Звичайно, дуже негарно. Адже вийшло, тату, як я вам давно казала! — вигукнула Пенелопа, востаннє дряпнувши мене щіткою з усієї сили. — Містер Френклін — ось кого вона любить!