Так розповів містер Френклін про події у Фрізінголлі. Індійський ключ до таємниці зниклого алмаза, очевидно, зламався у нас в руках. Якщо фокусники невинні, то хто ж забрав Місячний камінь з шухляди міс Речел?!
Хвилин через десять, на превелике наше задоволення, приїхав старший інспектор Сігрев. Він сказав, що пройшов повз містера Френкліна, який сидів на терасі на сонечку (напевно, виставляв свою італійську сторону вдачі) і зарані попередив поліцію, що слідство ні до чого не приведе, — ще до того, як це слідство почалось.
У тому становищі, в якому перебували ми, інспектор фрізінголлської поліції був найприємнішим відвідувачем, якого тільки можна було бажати. Містер Сігрев був високий і ставний чоловік, з військовою виправкою, прекрасним начальницьким голосом і надзвичайно рішучим поглядом, у чудовому сюртуку, застебнутому на всі ґудзики. «Я саме та людина, яка вам потрібна», — було написано на його обличчі. Він давав розпорядження двом нижчим поліцейським чинам зі всією суворістю, яка здатна переконати всіх нас, що з ним жартувати не варт.
Сігрев почав з того, що оглянув усю садибу ззовні і зсередини: результат цього обслідування показав, що ззовні злодії не могли до нас проникнути і що, отже, крадіжку вчинив хтось у будинку. Можете собі уявити, як почували себе слуги, коли ця офіційна заява досягла їхніх ушей. Інспектор вирішив, що почне з огляду будуара, а потім допитає слуг. У той же час він поставив одного з поліцейських на сходах, що вели до спалень слуг, і наказав не впускати туди нікого з мешканців будинку до дальших розпоряджень.
Почувши це, представниці прекрасної статі немов очманіли. Вони повискакували зі своїх кутків і всі разом помчали наверх, до кімнати міс Речел (потягнувши за собою на цей раз і Розанну Спірман), накинулись на інспектора Сігрева і всі з однаково винним виглядом почали вимагати, щоб він негайно сказав, котру з них запідозрює.
Інспектор виявився на висоті становища: він подивився на них рішучим поглядом і втихомирив їх своїм військовим голосом:
— Ану, молодиці, йдіть-но знову униз, усі до одної! Я вас не кликав сюди. Погляньте! — вигукнув раптом інспектор, вказуючи на маленьку пляму під самісіньким замком на розфарбованих дверях міс Речел. — Погляньте, що наробили ваші спідниці. Забирайтеся звідси геть!
Розанна Спірман, яка була найближче до нього і до плямки на дверях, першою подала приклад слухняності й відразу ж повернулась до роботи. За нею подалися й інші. Інспектор закінчив огляд кімнати і, нічого цим не досягнувши, спитав мене, хто перший виявив пропажу. Першою виявила її моя донька. Послали по неї.
Інспектор спочатку обійшовся з Пенелопою трохи суворо.
— Слухайте-но, дівчино, і пам'ятайте, що ви повинні говорити лише правду.
Пенелопа відразу ж спалахнула:
— Мене ніколи не вчили говорити неправду, містере полісмен! І якщо мій батько може стояти поруч і вислуховувати, як його доньку звинувачують у брехні і в крадіжці, не впускають до її власної кімнати, знеславлюють її добре ім'я, єдине багатство бідної дівчини, — то він не такий уже й добрий батько, яким я його вважала.
Слово, сказане мною до речі, поставило правосуддя й Пенелопу в більш приємні стосунки. Запитання й відповіді пішли як по маслу, але в них не було нічого вартого уваги. Донька моя бачила, як міс Речел минулого вечора поклала алмаз у шухляду шафки. Вона ввійшла о восьмій годині ранку до міс Речел з чашкою чаю й побачила, що шухляда відчинена й порожня, і відразу ж зняла тривогу. На тому й скінчилося свідчення Пенелопи.
Далі інспектор попросив побачення з самою міс Речел. Пенелопа передала його просьбу крізь двері. Відповідь прийшла до нас тим же шляхом: